Анна Берсенєва - Нерівний шлюб

Анна Берсенєва

Нерівноправний шлюб

- Відень - інша. Ви вже помітили?

- Але ж це, здається, написано на гербі? - запитала Єва.

Вона мимоволі виринула з тихого струмуючого потоку, в який була занурена не менш півгодини. Вернер читав газету, і Єва теж робила вигляд, ніби переглядає «Новий Віденський журнал» російською мовою, знайдений нею серед безлічі розкладених в кав'ярні газет і журналів. Але, машинально перегортаючи сторінки, найменше вона думала про те, що на них написано. Чи взагалі можна було назвати думками ті прозорі невагомі промельк, які пливли в її голові, як квітневі хмари над собором Святого Стефана. Пливли, стикалися, тікали один від одного, невпізнанно перевтілювалися перш, ніж вона встигала їх розгледіти ...

- Це девіз, - кивнув Вернер. - Не тільки девіз, а й сенс міста, я б сказав так.

Вони говорили по-німецьки, тому Єва спочатку уловлювала інтонації свого співрозмовника, а вже потім - сенс його слів. Після школи їй майже не доводилося говорити по-німецьки - майже двадцять років, з глузду можна з'їхати! - і вона була впевнена, що забула мову назавжди. І раптом за неповний рік, прожитий в Відні, виявилося, що анітрохи він не забутий, як взагалі не може бути забуте засвоєне в дитинстві. Не дарма Лева так палко запевняв її в цьому, коли вмовляв їхати з ним сюди.

- Я іноді думаю: що ж стоїть за цим словом? - помовчавши кілька секунд і не дочекавшись від неї відповіді, продовжив Вернер. - Що значить - інша? Є якась неточність визначення, чи не так?

- Так, - нарешті кивнула Єва. - Але, по-моєму, ця неточність зрозуміліше і точніше довгих пояснень.

- Ви маєте рацію. - Вернер посміхнувся, і посмішка тут же змінила його обличчя; пом'якшала навіть тверда лінія «габсбурзького» підборіддя. - Ви дуже добре розумієте такі речі.

Єва відчула легку незручність від його слів, хоча для незручності не було ні найменшої причини. Він сказав лише те, що міг би сказати будь-який важливий чоловік. Відчуття незручності було пов'язано тільки з його інтонацією, яку Єва знову вловила окремо від сенсу сказаного. Але Вернер нічого адже на цей раз не запитав, відповідати було необов'язково, тому незручність пройшла перш, ніж стала помітна на її обличчі; навіть легка тінь не встигла пробігти. І все-таки незручність виникла, і не в перший раз.

- Ще кави? - схаменувся Вернер. - Вибачте, я не помітив. Я звик годинами сидіти з однією чашкою кави і читати газети. У нас же це прийнято, ви знаєте, звичайно? Отже, ви хочете ще раз меланж і апфельштрудель або тепер інше?

З тих пір як Льова почав працювати в розташованому на ринг університеті, Єва часто зустрічалася з Вернером в Старому місті - найчастіше в цій кав'ярні біля собору Святого Стефана. А тепер, навесні, навіть не в самій кав'ярні, а за столиками перед входом, які тут називали шанігартеном. Зазвичай вона приходила сюди незадовго до полудня, щоб дочекатися Леву.

Це був час кава і газет, і Вернер, як істинний віденський житель, завжди сидів за одним і тим же столиком. Ледь побачивши його, проведіть по екрані якийсь журнал, Єва відчувала невловимий вітерець його очікування, і їй здавалося, що воно спрямоване саме на неї. Хоча Вернер адже живе десь поруч, і раніше теж приходив сюди на чашку кави і газети, і сам говорив їй про це.

Вернер швидко вивчив Євін смак: чи не морозиво і навіть не розкішний Захер-торт, а кава-меланж - суміш з декількох сортів - і яблучний штрудель з віденського листкового тіста. Витончений смак, так він сказав одного разу.

Офіціант поставив на крихітний, як підставка для квітів, столик дві чашки з біло-золотистої пінкою.

- Як змішуються запахи, - зауважила Єва. - Навіть не віриться, що ми в місті, а не де-небудь в маєток над Дунаєм.

- А! - здогадався Вернер. - Пахне кава і кінським гноєм, так?

- Так! - засміялася Єва. - А я не наважувалася сказати.

- Я здаюся вам занадто церемонним. - Особа Вернера знову стало іронічним, яким було в день їхнього знайомства, яким бувало найчастіше. - Даремно! У нас прийнято такий стиль поведінки. З боку, напевно, здається навмисним, але ми звикли з дитинства і не помічаємо. Однак я не думав, що вас це пригнічує.

- Мене це аніскільки не пригнічує, - заперечила Єва. - Я теж звикла, і навіть відразу звикла тут. Дивно, правда? У Росії ж зовсім навпаки.

- Нічого дивного, - знизав плечима Вернер. - У Росії, можливо, і навпаки - навіть напевно навпаки, я встиг помітити. Але я не став би ототожнювати вас з величезними масами народу, до якого ви належите. У вас є щось дуже мені близьке ... А фіакр, я думаю, варто взяти. - Він миттєво змінив тему, напевно, помітивши промельк незручності в Євін очах. - Було б дивно жити в Відні і не прокотитися уздовж ринг в фіакрі.

Це було б не тільки дивно, але і просто неможливо. Старовинних екіпажів в напівкільці бульварів було чи не більше, ніж автомобілів. Машини підбудовувалися під їх неквапливий хід, а Кучер у традиційному одязі виглядали на своїх високих сидіннях навіть більш природно, ніж водії за кермом. І, звичайно, Єва з Лівою чи не в день приїзду встигли покататися по Старому місту в такому непереборному екіпажі.

- Тільки не зараз, - похитала головою Єва. - Я думаю, Лева з'явиться з хвилини на хвилину, у нього заняття закінчилися півгодини назад.

- Звідки Ви знаєте? - здивувався Вернер. - Ви ж навіть не глянули на годинник.

- Я завжди відчуваю, котра година, - пояснила Єва. - Це у мене з самого дитинства, якась аномалія. Або, навпаки, обдарування. Єдине моє обдарування.

- Ви дійсно так думаєте? - посміхнувся Вернер. - Єдине? Що ж, фіакр можна взяти не зараз. Але в такому випадку обіцяйте, будь ласка, що незабаром надасте мені честь і прокотитеся зі мною по Відні в цій сентиментальною колимазі.

- Будь ласка, - посміхнулася вона. - Із задоволенням.

- Ловлю вас на слові. У наступну нашу зустріч ми домовимося про час, чи не так? А ось, до речі, і ваш чоловік. Добрий день, пане Горейно!

Обернувшись, Єва теж побачила чоловіка. Лев Олександрович уже перетнув площу перед собором і, широко посміхаючись, йшов до шанігартену.

- Гутен таг, Херр де Фервалем! - радісно вигукнув він, зупинившись біля столика; Вернер теж встав. - Чим, крім іншого, прекрасна Відень - це тим, що в звичному кафе в звичний час неодмінно зустрінеш людей, яких і чекав тут зустріти. Краса цієї розміреності так велика, що я до сих пір сприймаю її як подарунок!

Льова не говорив по-німецьки, але розумів, за його словами, майже всі. А якщо все-таки не розумів що-небудь істотне, то кидав швидкий погляд на дружину, і Єва відразу перекладала. Вернер, навпаки, розумів по-російськи, як він говорив, рівно стільки, скільки розуміє будь-який європеєць, одного разу відвідав Москву: «горілка - матрьошка - на здоров'я». Йому Єва принагідно перекладала слово в слово. Це було для неї зовсім не важко, тим більше що Вернер розмовляв з нею не по-віденськи, а на чистому літературному німецькою. Єва навіть раділа, коли доводилося перекладати: в такі хвилини між нею і Вернером зникали ті дивні промельк незручності, яким вона так і не могла знайти розумного пояснення.

Через явно відчутної мовної перешкоди Льова не часто спілкувався з паном де Фервалем, надаючи дружині самій підтримувати це в усіх відношеннях корисне знайомство.

І зараз Єва вгадувала нетерпіння у відкритій, радісною усмішкою свого чоловіка. Льова явно хотів скоріше піти: напевно, втомився за час семінару, набридло постійно бути готовим до невимушеним люб'язно.

- А ти, Евочка, чудово виглядаєш за цим столиком, дуже органічно, - тим же невимушеним тоном зауважив він. - Віденська весна, запах кави, жінка в білій сукні поруч з таким елегантним співрозмовником ... Поет і муза!

Муза або НЕ муза - тим більше що Вернер не була поетом, а художником, але Єва і сама раділа і дня цього, і квітневим хмарам над собором, і навіть своєму білій сукні. Плаття було батистовое, з вишивкою рішельє. Мама особливо любила цю вишивку і з самого дитинства прикрашала нею доччині сукні - вважала, що Єві, як нікому іншому, йдуть ці химерні повітряні візерунки.

- Сукня чудово, я все-таки повідомив вашій дружині свою думку, - кивнув Вернер. - Адже це ручна робота, чи не так?

Справді, він сказав щось таке, як тільки Єва присіла поруч з ним за столик. Але його компліменти завжди вимовлялися таким тоном, наче розумілися самі собою, тому Єва вважала їх звичайним проявом ввічливості. До того ж Вернер сам виглядав так бездоганно, що вона взагалі не помічала, у що саме він одягнений. Здавалося, що пан Фервалем і прокинувся сьогодні ось в цьому літньому костюмі такого ж невловимо благородного кольору, як пінка на каву-меланж.

- А що? - Льова явно намагався підтримати бесіду рівно до тієї хвилини, коли пристойно буде розкланятися. - Я завжди вважав, що ти просто народжена для того, щоб бути музою, а не вчителькою російської мови! Це, якщо завгодно, твоє життєве призначення, мила, вже дозволь мені судити як поетові і твоєму чоловікові.

Кінець ознайомчого уривка

СПОДОБАЛАСЯ КНИГА?

Анна Берсенєва   Нерівноправний шлюб   - Відень - інша
Ця книга коштує менше ніж чашка кави!
ДІЗНАТИСЬ ЦІНУ

Ви вже помітили?
Але ж це, здається, написано на гербі?
Я іноді думаю: що ж стоїть за цим словом?
Що значить - інша?
Є якась неточність визначення, чи не так?
Ще кави?
У нас же це прийнято, ви знаєте, звичайно?
Отже, ви хочете ще раз меланж і апфельштрудель або тепер інше?
Пахне кава і кінським гноєм, так?
Дивно, правда?
Навигация сайта
Новости
Реклама
Панель управления
Информация