А брам Ганнібал відомий перш за все як предок великого поета Олександра Пушкіна. Треба сказати, Олександр Сергійович наплів про свого прадіда стільки небилиць, що біографію Абрама Петровича історикам довелося реконструювати заново. При цьому розкрилися дуже непривабливі факти.
Звідки в Росії взявся Абрам Ганнібал велике питання. Вважається, що він родом з Ефіопії, в дитинстві був викрадений і відвезений до Константинополя, де потрапив до палацу султана. А російський дипломат Сава Рагузінскій привіз його в Росію і віддав Петру I, який любив всякі екзотичні штучки. Існує й інша версія: нібито він народився десь на кордоні Чаду і Камеруну. Нам це, врешті-решт, неважливо. Важливо, що в Росії хлопчика хрестили і назвали Абрамом. До цього його звали Ібрагімом. Хрещеним батьком був сам Петро Великий. Звідси по батькові Петрович і прізвище Петров, яку «арап» пізніше замінив на більш звучну - Ганнібал.
Екзотичний фрукт
Абрам виявився тямущим юнаків, вибився в люди і став за Петра кимось на кшталт секретаря. А потім цар відправив його вчитися за кордон, до Франції. Відправив не просто так, а з виховно-показовою метою. Мовляв, боярські доросли нічому не можуть вивчитися, так подивіться, як розгризе граніт науки вчорашній дикун. Соромно повинно бути, товариші бояри!
Пушкін у своєму романі «Арап Петра Великого» повідав нам романтичну історію, як в «царського негра» закохалася красива, але заміжня графиня D. І народила від нього чорного дитини (якого, правда, замінили на білого).
Брюллов Карл «Прощання», 1847-1849. Ілюстрація до роману А. С. Пушкіна «Арап Петра Великого». Колаж: © HistoryLost.ru . Фото: pushkinopen.ru
Взагалі-то відомо, що Абрам Ганнібал у Франції старанно вивчав науки і навіть воював. А любовні пригоди і дитина від графині - це, швидше за все, художній вимисел Пушкіна. Або сімейні перекази, які Олександр Сергійович, зрозуміло, чув.
Повернувшись до Росії, Абрам став інженер-поручиком Преображенського полку. Служив в тій самій роті, де сам Петро I значився капітаном. Перед Абрамом відкривалися блискучі перспективи. І в цьому світлі він був популярний. По-перше, розумний. По-друге, знову ж таки, екзотика.
Вищий світ і згубив «арапа». Княгиня Горпина Волконська завела світський салон - чи не перший в Росії. Княгиню можна зрозуміти - їй з чоловіком не пощастило. Микиту Волконського імператриця Анна Іванівна пізніше взяла в блазні і цінувала за рідкісну дурість. Ось Горпина, яку всі називали Асею, і розважалася з приємними і вихованими панами. Серед них були майбутній фельдмаршал Бутурлін і кабінет-секретар Петра, а потім Єлизавети Петрівни - Черкасов. Ну і наш Абрам.
У глибині сибірських руд
Петро I тим часом помер, а країною фактично правив «Полудержавний господар» Олександр Меншиков. Він умовляв Катерину I призначити спадкоємцем Петра Олексійовича (майбутнього Петра II), за якого ясновельможний князь збирався видати свою дочку. Чутки про це проникли в салон Волконської, де Меншикова засуджували і лаяли останніми словами.
Звичайно, ніякої змови не було. Навіть про антіменшіковской інтризі навряд чи можна говорити. Звичайна балаканина. Але Меншикову вона не сподобалася. Він вжив заходів. Когось із бюлетенів понизили в посаді, кого-то заслали.
Ганнібала відправили в Казань. Не встиг він доїхати до Казані, як прийшло нове розпорядження - їхати до Тобольська. Абрам принижується, пише Меншикову слізне послання: «Не губи мене до кінця ...» Я, мовляв, «бідний, сир, беззаступен, іноземець, нагий, бос, жадібний, спрага, помилуй, заступник і батько». На жаль, чекати милості не доводиться. З Тобольська опального «арапа» відправляють зовсім вже на край світу - на кордон з Китаєм, в Селенгинск.
Дивна річ. В 1727 Меншиков упав. Влада змінилася. Здавалося б, базік з салону Волконської слід пробачити. Нічого подібного. Їхнє становище тільки погіршується. Не має значення, що вони намовляли на «лиходія» Меншикова. Базікали - значить, винні.
Асю Волконську заточили в монастир, де через деякий час перевели на хліб і воду. Незабаром вона померла. А Ганнібала заарештували, відібрали все його папери і посадили в тобольських в'язницю. Там він просидів кілька місяців, не знаючи своєї долі. І навіть не розуміючи до пуття, в чому причина арешту.
Ганнібалу пощастило. Він цілком міг згнити в Сибіру. Але при Ганні Іоановні в фавор потрапив Мініх. Мініх був поганою людиною, але хорошим інженером. Він згадав, що Абрам Ганнібал теж тлумачний інженер. І визволив його з сибірського заслання. Абрам виявився в Пернове (нині - місто Пярну в Естонії). Він навчав кондукторів математики. Кондуктор тоді - це військове звання на флоті, щось середнє між офіцерами і нижніми чинами.
Комендантська будинок в Талліні, де в 1742-1752 жив Ганнібал. Колаж: © HistoryLost.ru . фото: wikimedia.org
З тих пір кар'єра Ганнібала пішла в гору, він дослужився в результаті до генерал-аншефа. Особливо відрізняла його Єлизавета Петрівна. Як, втім, і інших завсідників салону Волконської. Однак арешт і заслання не пройшли безслідно. Веселий і життєрадісний Абрам перетворився на похмурого і підозрілу людину. Він здригався, коли чув дзвін дзвіночка. Думав, що знову хтось приїхав, щоб взяти його під арешт.
Визнання під тортурами
Все, напевно, дивилися фільм «Розповідь про те, як цар Петро арапа женив». І пам'ятають Володимира Висоцького в ролі «арапа». Фільм - годі й казати - чудовий. Але абсолютно вральний. В житті не було ні романтики, ні щасливого кінця.
Абрам Ганнібал дійсно одружився. Але не на боярської дочки, а на грекині Євдокії Діопер. Її батько був офіцером галерного флоту.
Лист Ганнібала імператриці Єлизаветі. Колаж: © HistoryLost.ru . фото: wikimedia.org
Євдокія не хотіла йти за Абрама, «понеже арап, і не нашої породи». Папаша змусив. Сімейне життя не склалося.
Існує легенда, ніби Євдокія до заміжжя віддалася флотському поручику Кайсарова і народила Ганнібалу дочку Поліксену - білу і світловолосу. Знову ми бачимо дитини не того кольору, який потрібен. І знову легенда йде від Пушкіна. І знову у нас є всі підстави не вірити. Оскільки в шлюборозлучному справі Ганнібала ніяка Поліксену не фігурує. Мабуть, Олександру Сергійовичу просто подобався сюжет з дітьми, які виявляються білими, коли повинні бути чорними, і навпаки.
Насправді Євдокія зійшлася з кондуктором Шишковим. Він в Пернове мав славу ловеласом. За розбещення дівиці йому вже прописували словами, коханця Євдокії пороли за аморальність. Але це її не зупинило. Як говориться в шлюборозлучному справі, у них «люблених пішло».
Пернов - місто маленьке. Чутки дійшли до Ганнібала. 28 лютого 1732 року його подав донос, що Шишков і Євдокія хотіли його отруїти. Щоб отримати від дружини визнання, Абрам «бив і мучив нещасну смертельними побоями незвично». І справді - незвично. Він підвішував дружину, закріплюючи руки в кільцях, вкручених в стіну, і бив її батогами, різками і батогами. Не дивно, що Євдокія у всьому зізналася. І в блуді, і в спробі отруєння.
Її посадили під арешт, в госпітальний будинок. Годувати арештантів мали родичі. Ганнібал нічого не давав, його бідолашна дружина голодувала. Вона голодувала, а він нудьгував. І щоб не нудьгувати, Абрам зійшовся з іншою жінкою - з Христиною Шеберг.
Вони повінчалися. Але була одна проблема - Ганнібал вже був одружений.
Суд в Пернове оголосив Євдокію «прелюбодеіцей». І велів «учинити покарання - ганяти по місту лозами, а прогнати, відіслати в Прядильний двір на роботу вічно». Це рішення було потрібно затвердити в Петербурзі. А там почалися зволікання. Євдокію витребували в столицю, де вона відмовилася від своїх свідчень, отриманих під тортурами.
Справа Ганнібала переходило від однієї інстанції до іншої. У нього росли діти від другої дружини. Вони вважалися незаконними, як і сам другий шлюб, оскільки Абрам ні розлучений з першою дружиною. Допомогла сама Євдокія. У Петербурзі вона знову згрішила. На цей раз з підмайстром Абумовим. І народила від нього дитину. Нічого не вдієш - Євдокія покаялася і в цьому гріху, і у всіх попередніх. Начебто можна було дати розлучення. Але справа тягнулася ще сім років.
Ганнібал одружився вдруге в 1736 році. І тільки в 1753-му отримав розлучення з першою дружиною. 17 років він ходив в двоєженця. За що на нього наклали покуту і присудили штраф. Чи не занадто суворе покарання. А Євдокію відправили в Староладожский монастир, де вона і померла.
Ми, мабуть, не будемо засуджувати Ганнібала. Катувати дружину, звичайно, жорстоко, але без цього не було б другого шлюбу. І не було б Олександра Сергійовича Пушкіна. Чим би ми тоді на уроках літератури займалися?
Гліб Сташков
На заставці: портрет, деякими дослідниками атрибутувати як портрет А. П. Ганнібала.
За іншими дослідженнями, це портрет І. І. Меллер-Закомельского. Остаточного варіанту атрибуції немає.
Колаж: © HistoryLost.ru . фото: wikimedia.org
