Віфлеємська зірка, біблійне знамення Різдва Христового, могла бути не зіркою, а рідкісним поєднанням небесних тіл.
Згадка астрономічних явищ в древніх документах служить важливим джерелом інформації, оскільки з їх допомогою ми можемо більш-менш точно датувати події, про які йде мова.
До числа таких древніх документів, безперечно, відноситься і Біблія - і, мабуть, найбільш значним біблійним астрономічним об'єктом слід визнати Віфлеємську зірку, поява якої ознаменувало народження Христа. В Євангелії від Матвія говориться, що, побачивши її, волхви (так в Біблії названі перські жерці-зороастрійці) дізналися про народження «Царя Іудейського» і прийшли поклонитися йому в місто Віфлеєм; від Віфлеєма ж і пішла назва зірки. Існування Віфлеємської зірки, однак, не доведено, і дослідники вже досить довго висувають різноманітні гіпотези про те, що ховається під її ім'ям.
Російська ікона Різдва Христа. Віфлеємська зірка зображена вгорі в центрі у вигляді темного півкола з виходять з нього променем. (Ілюстрація: Wikipedia.)
Віфлеємська зірка на картині німецького художника Майстри Франке «Поклоніння волхвів» (близько 1424 г.). (Ілюстрація: Wikipedia.)
<
>
Основним кандидатом на цю роль є комета Галлея, в черговий раз наблизилася до Сонця в 12 році до н. е. До речі, «кометної» версії дотримувалися і деякі відомі християнські богослови, зокрема, Іоанн Дамаскін і Оріген (хоча в церкві переважає думка, що Віфлеємська зірка була дивом і що вона просто зникла, виконавши своє призначення). Також можливо, що то була й справді нова зірка. Першим таку ідею висунув відомий італійський математик, механік, філософ і астролог 16 століття Джироламо Кардано. Тоді найбільш ймовірними кандидатами виявляються нова зірка в сузір'ї Оріона, що спалахнула в 5 році до н. е., і ще одна, трохи пізніша, що з'явилася в сузір'ї Козерога.
Ще одним поясненням феномена Віфлеємської зірки може служити так зване з'єднання космічних об'єктів, при якому вони візуально розташовані на небі близько один до одного (з чого, втім, зовсім не випливає, що вони і в просторі знаходяться на мінімальній відстані один від одного). На користь цієї гіпотези говорить те, що, згідно з Євангелієм, звичайні люди Юди не помітили ніякої чудовою зірки. У той же час для жерців і астрологів подібні явища мали великий сенс і служили джерелом тлумачень і прогнозів.
Грант Метьюс (Grant Mathews), професор теоретичної астрофізики і космології Університету Нотр-Дам (Штат Індіана, США), більш десяти років вивчав «проблему Віфлеємської зірки», вважає, що тут найбільш вірна якраз остання гіпотеза, яка говорить про з'єднання об'єктів. За його словами, в VI році до н. е. трапилося крайнє рідкісне поєднання небесних тіл: Сонце, Юпітер, Місяць і Сатурн зібралися разом в сузір'ї Овна, в той час як Венера була поруч в Рибах, а Меркурій і Марс перебували на іншій стороні в Тельці. Крім того, в сузір'ї Овна тоді була розташована точка весняного рівнодення. Як ми знаємо, коли в точці рівнодення перебуває Сонце, день майже рівний ночі, у багатьох народів в цей день традиційно наступала весна і новий рік - іншими словами, відбувалося оновлення життя.
З іншого боку, символом дарування життя був Сатурн, який назвали так на честь давньоримського бога родючості. Присутність поблизу небесної точки весняного рівнодення одночасно Сатурна, Юпітера і Місяця означало народження правителя з особливою долею. Саме такі висновки, на думку Метьюса, і привели волхвів до Вифлеєму.
Використовуючи комп'ютерні розрахунки, Метьюс визначив, що подібне з'єднання всіх об'єктів повториться тільки через 16 000 років, однак точка рівнодення буде тоді не в сузір'ї Овна (зараз вона в сузір'ї Риби). Повністю ж збігається з Віфлеємської зіркою з'єднання відбудеться лише через 500 000 років.
