Глава 24. Олександр Колчак і Анна Тимирева

Чи був Колчак видатним полярником і флотоводців? Ні не був. Через помилки Колчака експедиція Толля, яку Колчак рятував стала для полярного дослідника останньої.
У битвах російсько-японської війни Колчаку також не вдалося прославитися.
Коли події взяли небезпечний для російського флоту оборот - флотоводець відразу ж захворів. І повернувся на міноносець тільки після перекладу основних бойових дій на сушу.
А коли 18 жовтня 1904 року російська ескадра спробувала прорватися до Владивостока - Колчак і зовсім здав командування міноносцем, якого так довго домагався.
Деякий час по тому він добровільно здався в полон японцям.
У жовтні 1918 року він прибув до Омська в вагоні англійської генерала Нокса. Влаштувавши за підтримки іноземних багнетів державний переворот, фізично знищивши членів всеросійського тимчасового уряду, Колчак оголосив себе Верховним правителем.
У 1919 році влада опереткового Сибірського уряду, названого так Верховним правителем Росії, спиралася виключно на війська західних союзників в особі строкатою англо-французько-американсько-японської коаліції. Від них отримував Колчак гуманітарну допомогу, за яку щедро розплачувався російським золотом вкраденим у робітничо-селянської держави.
Англійцям було передано 2883 пуди золота, французам - 1225, японцям - 2672 пуди золота.
Невідомо, скільки пудів відвезли до себе янкі, але зате недавно стало відомо, що золото переправлялось і в іноземні банки. Створювалася, так би мовити, подушка безпеки.
У цьому ще одна сутність підлості влади, очолюваної адміралом. Вже потім, після втечі за межі Росії, білоемігранти, щоб Радянський уряд не наклало арешт в банках, перевели гроші на рахунки приватних осіб. У Лондоні близько 3 мільйонів фунтів стерлінгів зараховано на ім'я К.К.Міллера.
До сих пір з'являються документи і свідчення, що на просторах Сибіру частинами заховані «скарби Колчака».
Їх шукають в Кемеровській, Томській і Іркутської областях, на півночі Казахстану і Тюменської області, на півночі Красноярського краю, в Забайкаллі і на дні озера Байкал, в печерах Сіхоте-Аліна, шукають і в зарубіжних країнах. Однак ...
Біла рать розікрала, розтягнули, роздарувала, заховали, вивезла за кордон мільярди золотих рублів російської скарбниці, в той час як в країні панували розруха, голод і злидні. Вони б потягли з собою і залишилася казну, але їм не дозволили партизани Прибайкалля. У березні 1920 року в Москву повернулося 18 вагонів «золотого ешелону», в ящиках і мішках знаходилося золото та інші цінності на суму 409 625 870 рублів 86 копійок.
***
Дуже популярна тема про незвичайну любові, яка існувала між В.І. Колчаком і поетесою Анною Тімірьової.
Середина дня 12 серпня 1967 року Ганну Василівна Тимирева, кохана адмірала Колчака повернулася з чергового заслання, Анна Василівна сиділа, незворушно, будучи думками в далекому страшний час, коли обвалюється держава, винищувалися народи, злість і ненависть стелилися по випаленої землі. Вона читала записку від свого коханого А. Колчака, написану перед його стратою в 1920 році, записка зовсім недавно дійшла до неї:
«Дорога голубка моя, я отримав твою записку, спасибі, за твою ласку і турботи про мене. …Не хвилюйся за мене. Я відчуваю себе краще, мої застуди проходять. Думаю, що переклад в іншу камеру неможливий. Я тільки думаю про тебе і твоєї долі, єдино, що мене турбує. Про себе не турбуюся - бо все відомо заздалегідь. За кожним моїм кроком стежать, і мені дуже важко писати. Пиши мені. Твої записки - єдина радість, яку я можу мати ... ». «Я молюся за тебе і схиляюся перед твоїм самопожертвою. Мила, обожнювана моя, ось я турбуйся про мене і збережи себе.
До побачення, цілую твої руки ».
Зазвичай Кута в в'язаний хустку, сива сухорлява жінка з пронизливими очима, - колишня кохана Олександра Васильовича Колчака писала:
«Півстоліття не можу прийняти, нічим не можна допомогти, і все йдеш ти знову в ту фатальну ніч. А я засуджена йти, поки не мине термін, і переплутані шляху ісхоженних доріг. Але якщо я ще жива наперекір долі, то тільки як любов твоя і пам'ять про тебе ».
Гарний образ закоханої пари. Але як поєднати цей образ з горами трупів, залишених колчаківцями в тих місцях, по яких вони проходили?
Адмірал Колчак незважаючи ні на що був звичайний чоловік, який звертав увагу на жінок і часто захоплювався ними.
Дружина Колчака Софія закінчила Смольний інститут, характер мала сильний і незалежний. Знала 7 (!) Мов. Коли Колчак зійшовся з Тімірьової, вона не стала з'ясовувати стосунків ні з чоловіком, ні з коханкою чоловіка.
Життя Адмірала була так багата випадковими і невипадковими зв'язками. В одному з листів Софія Федорівна писала своєму Адмірала: «... За ким ти доглядав в Ревелі на вечорі?
Дивовижна людина: не може жити без дам за відсутності дружини! Сподіваюся, що про існування останньої ти ще не забув? »
А Петров у своїй книзі «Таємниця адмірала Колчака» розповідає, що в його житті була ще одна жінка, ще одна любов. У період свого перебування в японському полоні після подій Порт-Артура, він закохався в дочку свого патрона самурая Коно-виконуй.
Це був 1905 рік, з часу їх одруження з Софією Омирова не минуло й року. Автор книги пише про те, що після від'їзду Колчака з острова у його далекосхідної коханки повинен був народитися дитина.

Черкашин: «Колчак, досить небайдужий до жінок і чимало грішник легкими зв'язками в Любави Ревелі»
Анна Тимирева і Олександр Колчак познайомилися в 1915 році в Гельсінгфорсі, куди перевели з Петрограда її чоловіка, морського офіцера Сергія Тимирева.
Перша зустріч - в будинку контр-адмірала Подгурського, спільного знайомого Колчака і Тімірьової, - визначила їх подальшу долю: "Нас несло, як на гребені хвилі", - писала Тимирева згодом.
Вона першою зізналася йому в любові - з відвертістю пушкінської Тетяни і рішучістю своєї тезки Кареніної. "Я сказала йому, що люблю його". І він, вже давно і, як йому здавалося, безнадійно закоханий, відповів: "Я не говорив вам, що люблю вас".
- "Ні, це я говорю: я завжди хочу вас бачити, завжди про вас думаю, для мене така радість бачити вас".
І він, знітившись до спазму в горлі: "Я вас більше ніж люблю".
Анна методично і наполегливо відвойовувала Колчака у його сім'ї.
Тимирева була остання коханка Колчака, в кінці кінців вона стала його цивільною дружиною. Зі своєю дружиною Колчак так і не розлучився.
Ким же була для адмірала його цивільна дружина? Щоб зрозуміти це, треба знати характер Олександра Васильовича. Служити з Кличком було нелегко, і в гніві він наводив на підлеглих страх. Звертаючись до старших себе і вимовляючи «шанобливо доповідаю Вашій ясновельможності» він супроводжував доповідь ударами кулака по столу.
Коли йому доповідали важку і грізну правду, він то спалахував обуренням, то він поникав і скаржився на відсутність чесних людей, то погрожував усіх розстріляти.
Але ось лист Тімірьової А.В. Колчаку від 18-19 серпня 1916 року: «... Якби Ви знали, яку красу для мене має те, що Ви пишете мені в море під час операцій. Про бомбардуванню Варни я дізналася 15-го з газет і дуже пораділа, що Вам вдалося досадити братушка ».
Це пише жінка, яка щойно народила сина. Це пише «адміральша», «мілітарістка», захоплена подвигами і перемогами свого коханця.
Тимирева для Колчака була не просто коханка вона заміняла в ньому його друге Я.

Їхні стосунки носили гарячковий нерівний характер і підтримувалися тщеніем і наполегливістю Ганни Василівни. Коли наполегливість адресата докучала Адмірала, він міг відповісти прямодушно, грубо і навіть цинічно.
Не можна сказати, що Колчак страждав душевним розладом, але безумовно
він мав неврівноважену психіку і страждав перепадами настрою. Часто впадав у депресію.
Він абсолютно не мав якостей необхідних державному діячеві. Але треба зазначити, що він був здатним полярним дослідником і доклав зусиль в цій області. Якби він їм, то його доля склалася б абсолютно іншим чином.
А ось полюбила б його Анна Тимирева в цьому випадку, яка його дійсно любила, я сумніваюся.

рецензії