На численні прохання читачів продовжую серію популярних постів про радянському плагіаті) У минулі рази ми з вами вже дізналися, як в СРСР запозичили ідеї деяких технічних виробів, а навіть про те, як "підглядали" сюжети фільмів і музичні теми, а сьогодні ми поговоримо про книгах).
Думаю, всі ви чули історію про те, що сюжет "Золотого ключика" придумав зовсім не Олексій Толстой, однак це історія далеко не єдина - якщо потягнути за цю ниточку, то виявиться, що сюжети дуже багатьох радянських дитячих книг або цілком вкрадені, або " підглянуті "на заході. Це відбувалося все з тих же причин - в СРСР не було нормального законодавства про авторське право, а громадяни цієї країни були відрізані "залізною завісою" від світової культури, пише відомий білоруський блогер Максим Мирович в Facebook .
І ще один цікавий момент в цій темі - нерідко автори, які написали "крадені перлини" дитячих книг, не створили толком більше нічого, попісивая розповіді про піонерів-грибників і нариси про метеостанціях в Сибіру - судячи з усього, це і був їхній справжній письменницький рівень .
Отже, в сьогоднішньому пості - великий і цікавий розповідь про плагіат в дитячих книгах. Ну і в друзі додаватися не забувайте).
1. "Золотий ключик", 1935 рік і "Пригоди Піноккіо", 1883 рік.
Тож почнемо. Для початку розповім про парочку хрестоматійних прикладах плагіату і запозичення, про які ви всі напевно вже чули. Номер один у моєму списку - "Золотий Ключик" Олексія Толстого, герої і частина сюжетної лінії якого списана з "Піноккіо" італійської казки Карла Коллоді, що вийшла на 50 років раніше.
У казці Карла Коллоді старий столяр по імені Антоніо (що став у Толстого шарманщиком Карло) знаходить шматок дерева і збирається зробити з нього ніжку для столу, але поліно починає скаржитися на біль і лоскіт. До Антоніо заходить його друг Джепотто (перетворений у Толстого в Джузеппе), який і підказує Антоніо зробити з поліна дерев'яну ляльку. Нічого не нагадує)?
Мудрий цвіркун, дівчинка з блакитними волоссям, пудель Медоро, розбійники Кіт і Лисиця, злий лялькар Манджафоко - все це вже було у Коллоді. Толстой цілком списав навіть цілі сцени - наприклад, напад Лисиці і Кота в масках-мішках, лікарський консиліум з лікарів-тварин над пораненим Піноккіо, сцена в таверні "Червоний Рак" (що стала у Толстого "харчевні Трьох Піскарів") і багато інших.
"Пригоди Піноккіо" видавалися російською мовою в 1895, 1906, 1908, 1914 роках. Особливо цікаво видання 1924 року, яке вийшло в перекладі Ніни Петровської з італійського під редакцією Олексія Толстого (тобто він її редагував за 10 років до того, як написав "Буратіно"). За словами А. Бєлінського - надалі Толстой, близьке до урядових кіл, домігся заборони на перевидання "Піноккіо" і навпаки - пролобіював вихід свого "Буратіно" величезними тиражами.
А ще розповідають, що використання державної номенклатури в інтересах свого бізнесу в цій родині передається у спадок)
2. "Чарівник Смарагдового міста", 1939 рік і "Чарівник з країни Оз", 1900 рік.
Другий приклад плагіату, про який ви теж напевно чули - свій знаменитий "Смарагдове місто" письменник Волков практично повністю скопіював з книги "Чарівник країни Оз", яку написав американський письменник Френк Баум в 1900-му році. Олександр Волков був математиком, непогано знав англійську мову - і фактично зробив, як зараз прийнято говорити, "художній переклад" книги Баума, видавши його в журналі "Піонер" в 1939 році.
Окремою книжкою "Чарівник Смарагдового міста" вийшов в 1941 році - і ні в передмові, ні у вихідних даних Френк Баум навіть не згадувався. У 1959 році вийшло друге видання книги, де в передмові вже був згаданий автор американського оригіналу.
Якщо ви думаєте, що Волков скопіював тільки першу частину з всесвіту Баума, то це не так, він і надалі черпав сюжетні ходи звідти - скажімо, у другій книзі Баума під назвою "Чудова країна Оз" Опудала скидає захопила Смарагдове місто армія злісних дівчат під командуванням жінки-генерала на ім'я Джинджер, яка в подальшому стала хорошою і доброю - неважко побачити тут мотиви волковського "Урфина Джюса і його дерев'яних солдатів".
Що цікаво, інші книги Волкова (крім циклу "Смарагдове місто") залишилися невідомими, а про їх сюжетах і якості можете судити за назвами - вірші "Червона Армія", "Балада про радянського льотчика", "Юні партизани" і "Батьківщина", пісні "Похідна комсомольська" і "Пісня тимурівців", радіоп'єси "Вожатий йде на фронт", "Патріоти" і "Фуфайка", а також "як ловити рибу вудкою. Записки рибалки" (анонсована як науково-популярна книга).
3. "Пригоди Незнайки", 1954 рік і "Пригоди лісових чоловічків", 1913 рік.
А тепер перейдемо до менш відомих прикладів плагіату) Любіть книги про Незнайку і його друзів? У цих персонажів дуже цікава історія появи - в 1952 році Микола Носов гостював у Мінську на ювілеї Якуба Коласа, де повідав українському письменнику Богдану Чалому про задум "Незнайки" - якого він вирішив написати на основі героїв Анни Хвольсон "Царство крихіток", що була видана в 1889 році. Анна, в свою чергу, запозичила своїх героїв у канадського художника та письменника Палмера Кокса, чиї комікси виходили в 1880-х.
Саме Палмер Кокс і придумав Незнайку. У цього письменника є цілий цикл про маленьких чоловічків, що живуть в лісі і відправляються на пошуки пригод - в коміксі "Дивовижні пригоди лісових чоловічків" вони точно так само, як і герої Носова, летять подорожувати на саморобному повітряній кулі. Правда, тут потрібно додати, що на відміну від Толстого і Волкова, у Носова все ж вийшло цілком самостійний твір зі своїм сюжетом - по суті, він запозичив тільки імена героїв і пару сюжетних ходів.
Що цікаво - Палмер Кокс придумав і іншого улюбленця радянських дітей - Мурзилка, саме таким ім'ям звали одного з його героїв в дореволюційному російськомовному виданні Хвольсон. Правда, герой Кокса сильно відрізняється від радянського Мурзилки (піонера, журналіста і фотографа), у Кокса це франтуватий сноб в циліндрі, який дещо зневажливо спілкується з іншими героями книги і намагається не забруднити своїх білих рукавичок.
04. "Старий Хоттабич", 1938 рік і "Мідний Глечик", 1900 рік.
Теж не дуже відомий приклад "м'якого плагіату", який можна назвати запозиченням деяких сюжетних ходів - відома казка про Хоттабича, написана Лазарем Лагіна в 1930-х роках, сильно перегукується з книжкою англійської книгою автора Ф.Енсті під назвою "Мідний глечик", що вийшла в 1900-му році.
Про що книга "Мідний глечик"? Якийсь молодий чоловік знаходить старий мідний глечик і випускає на волю джина, який абсолютно незнайомий з реаліями сучасного життя після тисячолітнього ув'язнення. Джинн Факраш, намагаючись принести користь своєму визволителю, робить безліч курйозних вчинків, що доставляють визволителю тільки проблеми. Нічого не нагадує)? Точно так же, як і Хоттабич, Факраш абсолютно не розуміє дії сучасних механізмів і фабрик - вважаючи, що в них укладені джини. Як бачите, сюжети дуже схожі.
Лазар Лагин переніс дії в СРСР, ввів ідеологічну складову - піонер Волька не приймає подарунків джина з-за "презирства до приватної власності" і постійно розповідає йому про плюси життя в СРСР, та й кінцівки у книг різні - Факраш повертається назад в пляшку, а Хоттабич залишається жити в наші дні звичайним громадянином.
"Хоттабич" витримав кілька перевидань - в 1953 році в розпалі була "боротьба з космополітизмом", і в книгу додали вкрай різких випадів на адресу США, постколоніальних влади Індії і так далі. Через два роки в новому виданні правки прибрали, але натомість додали нових - на килимі-літаку герої книги прилетіли з Москви під владу капіталістів, і тут же стали нестерпно страждати)
До речі, пишуть, що сам Лазар Лагин не торкався до тексту книги після виходу найпершої версії, а правки вносив незрозуміло хто.
05. "Доктор Айболить", 1929 рік і "Доктор Дуліттл", 1920 рік.
На закуску моя улюблена коктейльна вишенька на торті - всім відомий добрий лікар Айболить був практично дочиста списаний з доктора Дуліттл, книги про який вийшли десятьма роками раніше.
Письменник Х'ю Лофтінг придумав свого доброго доктора, сидячи в окопах першої світової війни - як своєрідну альтернативу страшної навколишньої дійсності. Добрий доктор Дуліттл (від англ. Do-little, "роби мале") живе у вигаданому містечку, лікує тварин і вміє розмовляти на їх мовах, у Дулиттла є кілька близьких друзів серед тварин - порося Га-Габ, собака Джип, качка Даб- даб, мавпа Чі-Чі і Тягништовхай.
Пізніше Дуліттл їде в Африку на допомогу хворим мавпам, його корабель зазнає аварії, а сам він потрапляє в полон до місцевого королю Джолліджінкіі і переживає безліч пригод, але в кінці кінців рятує хворих тварин від епідемії.
Корній Чуковський стверджував, що прототипом Айболита став Цемах Шабад - відомий єврейський лікар і громадський діяч з Вільнюса, але неважко побачити, наскільки схожі сюжети і герої Чуковського і герої Х'ю Лофтінга - навіть Бармалей був списаний з африканського короля-лиходія.
Як бачите, навіть сюжети багатьох відомих дитячих книг в СРСР були, скажімо так, "запозичені". На цьому тлі виділяється чесний вчинок Бориса Заходера - він переказав радянським дітям історії про Вінні Пуха, чесно вказавши автора - Алана Олександра Мілна.
Напишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу.
джерело Facebook і Livejournal .
Тисни! підписуйся ! Читай тільки краще!
Нічого не нагадує)?А тепер перейдемо до менш відомих прикладів плагіату) Любіть книги про Незнайку і його друзів?
Про що книга "Мідний глечик"?
Нічого не нагадує)?
