Маленька Індія в Ужгороді

1. Гаррі Крішнан
2. Медична освіта: Україна vs Індія
3. Їжа та ритуали
4. Внутрішні переселенці: Луганськ-Ужгород

Значна кількість міст Південно-Східної Азії мають райони компактного проживання індійців, які зазвичай називають Little India (Маленька Індія). Також є Chinatown, де живуть вихідці з Китаю. Є такі райони і в європейських містах. Правду кажучи, виглядають вони значно сучасніше, оскільки переселення туди сталося пізніше. В Україні місця компактного проживання в містах є тільки у ромських громад.

Ми ж будемо говорити про тих, хто приїжджає в Україну для навчання. Чому студенти з Індії приїжджають вчитися саме в Україні, і як Україна їх приймає? Що може запропонувати найменший український обласний центр - Ужгород - студентам з другою за кількістю населення країни світу?

За даними Українського державного центру міжнародної освіти *, в Україні навчається близько 64000 іноземних студентів з 148 країн світу. Серед них 6145 - індійці. Значить, приблизно кожен десятий іноземний студент приїжджає до нас з Індії. Більше - тільки з Азербайджану і Туркменістану.

+ 59% В 2016/2017 навчальному році, в порівнянні з минулим роком, кількість заявок від громадян Індії на навчання в українських вузах зросла з 2194 до 3500. Переважна більшість індійських студентів в Україні отримує медичну освіту. Також вони вивчають авіаційну інженерію, IT, економіку і міжнародні відносини.

Директор ЦМО, Олена Шаповалова, каже, що з населенням в більш ніж 1.3 млрд чоловік, майже половина якого - молодь віком до 21 року, тобто потенційні студенти, Індія є другою в світі країною, після Китаю, громадяни якої здебільшого здобувають освіту за кордоном. Але приїхати на навчання в Україну не так просто. Індія не є країною міграційного ризику, проте, за неофіційними даними, саме для індійців процедура отримання української студентської візи залишається найбільш складною і дорогою.

П'ять українських університетів, де навчається найбільша кількість індійських студентів: Харківський національний медичний університет, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, Запорізький державний медичний університет і Ужгородський національний університет.

Останнє навчальний заклад отримав ліцензію на навчання іноземних студентів тільки в 2016 році. На відміну від міст-мільйонників - Харкова, Києва та Запоріжжя - в маленькому Ужгороді таку кількість індійців відразу кидається в очі і можливість контакту з ними значно більше. Тому ми вибрали саме Ужгород для того, щоб дізнатися більше про побут індійських студентів в Україні.

Гаррі Крішнан

Ми приїхали до Гаррі, щоб подивитися, як живе пересічний індієць в Україні. Гаррі знімає житло. Каже, що іноземцю знайти житло тут проблематично: з іноземних студентів відразу хочуть більше грошей.

- Ужгород дуже спокійне місто. Тут я можу прийти в кімнату і займатися своїми справами. В Індії з цим складніше, адже там багато машин, шум. А тут тихо і спокійно. Я навіть можу чути спів птахів. Ужгород маленький, люди тут хороші. Мені тут легше жити, спілкуватися, у мене тут багато українських друзів. Після Сходу України тут легше, ближче до Європи, люди привітніше. Я переїхав сюди з Луганська. Там люди інші. У них викликає агресію вже те, що ми говоримо по-англійськи. На першому курсі, живучи в Луганську, я нічого не знав ні по-українськи, ні по-російськи, крім «Здрастуйте» і «Спасибі».

Займатися фотографією Гаррі почав ще в Індії. Протягом півроку він знімав для місцевої газети, а потім ще півроку працював в модельному агентстві.

- Я вивчаю медицину і після декількох років навчання вважаю, що це ідеальне поєднання: фото і медицина. Я працюю як фешн-фотограф або ж як вуличний фотограф. Я вже зробив хоч греблю гати хороших чорно-білих знімків. Зараз мене найбільше тут знають як індійського хлопця, який робить чорно-білі фотографії.

Спільнота іноземних студентів в Ужгороді не таке вже й велике, всього 300-400 іноземців: індійці, ланкійці, африканці, всього представники 15-20 країн.

- Тут є маленька кав'ярня для тих, хто хоче спробувати індійську кухню, а також для індійців, що скучили по дому. Я ж готую вдома самостійно. Мені подобається також і українська їжа, але я вегетаріанець, і взимку мені складно дістати тут хороші овочі і фрукти. Що до спецій, то іноді влітку я можу знайти кілька схожих спецій на блошиному ринку недалеко від «Люксор-плаза» (ТЦ «Luxor Plaza» по вул. Корятовича - ред.) Взимку ж вони або занадто дорогі, або їх немає. Іноді я замовляю спеції з Індії. Коли я їду з дому в Україні, то везу з собою цілу сумку індійських спецій, це правда.

Гаррі розповідає, що один з його друзів провчився в Луганську шість років і в результаті не отримав ніяких паперів про закінчення навчання після початку бойових дій. Так що тепер він в Ужгороді і знову вчиться на третьому курсі. Йому довелося починати навчання заново. За навчання індійські студенти платять або самі, або ж їм допомагає родина.

- Ми нічого не отримуємо від уряду. Індія занадто перенаселена, і уряд не в силах давати ніяких стипендій. У більшості випадків допомагають батьки. Завдяки тому, що я також працюю, я можу утримувати себе самостійно. Батьки платять лише за навчання.

На питання про те, що б він порадив подивитися іноземцям в Ужгороді, Гаррі відповідає:

- Я мрію привезти сім'ю сюди і показати набережну річки Уж, центр міста. Мені подобається там гуляти, фотографувати красиві місця, цікавих людей. За межами Ужгорода теж є багато цікавих місць. Я багато ходжу в гори. Мені подобається гора Пилипець, ліс поблизу Мукачевого, палац Паланок в Мукачево.

Гаррі показує відео, яке він знімав на горі Пилипець для індійського співака, який вчиться з ним разом.

Гаррі родом з півдня Індії, його будинок стоїть навпроти океану. Каже, що не дуже піклується тим, що так рідко буває вдома.

- Довгий час я жив біля океану, а ось тепер вже три роки живу біля гір. Це дуже різний досвід. В Індії я був в Гімалаях, де теж дуже холодно, тому до такого клімату я звик.

Нетерпимість в Луганську Гаррі відчував, як і більшість індійських студентів. Однак в Ужгороді їх сприймають значно краще.

- У будь-якій країні є погані і добрі люди. Якщо я буду вибирати добрих людей і ігнорувати поганих, то буду щасливий. В Індії теж є люди, яким ви не сподобаєтеся, але більшість все ж буде вести себе з вами нормально. Зараз в Україні нетерпимості менше. Особливо в Ужгороді. У Луганську кілька років тому було 60% негативно налаштованих до іноземців і 40% налаштованих позитивно або нейтрально. Тут негативно налаштованих максимум 10%. Іноді зустрічаються люди, яким просто не подобається твій колір шкіри. Найчастіше - це старше покоління. Молодше покоління тут, на відміну від старшого, не має комплексів і проблем з англійським. Вони починають вивчати іноземні мови, більше знають. І це добре, адже для роботи потрібна англійська. Так само і ми, вихідці з колишньої британської колонії, вчимо англійську. Подорожувати, знаючи іноземні мови, значно легше.

- Подорожуючи зараз по Європі, зустрічаєш багато темношкірих. Ужгород близький до Європи, тому тут це стає нормальним. Але я пам'ятаю, що коли я вперше приїхав в Ужгород, люди дивилися на мене, як на прибульця. Тоді в Ужгороді жило ще мало іноземців. Були словаки, угорці, що зовні не надто відрізняються від українців. А ось люди з іншим кольором шкіри зустрічалися рідко. Тепер це вже не така рідкість.

Гаррі розповідає, що в Індії понад 30 офіційних мов. Кожен регіон має свій офіційний мову. Гаррі знає вісім мов, серед яких чотири індійських. Певний час він жив в Дубаї, тому знає арабський. З нами він намагається говорити по-українськи.

Медична освіта: Україна vs Індія

Навчання в медичній школі в Індії обходиться для звичайної індійської сім'ї занадто дорого - 10-15 тис. Доларів на рік. В Україні ж ця сума для іноземного студента становить близько 2.5 тис. Доларів на рік. Різниця відчутна, і вона мотивує індійських батьків заохочувати дітей їхати здобувати освіту подалі від батьківщини. Зазвичай вибирають між Китаєм, Філіппінами, Непалом, Латвією, Росією, Грузією, Киргизією і Україною. Остання, за словами студентів, вигідно відрізняється серед інших своїм географічним положенням: близько до Центральної і Західної Європи і далеко від Індії. А чим далі від будинку, тим більше шансів для молоді стати відповідальними і самостійними.

Бути лікарем в Індії не тільки престижно, а й прибутково. Середня заробітна плата лікаря в Індії - від 2 до 5 тисяч доларів на місяць, залежно від спеціалізації. В Україні ж в державному секторі медицини лікарі заробляють в рази менше. Після закінчення навчання в Україні індійцям потрібно скласти іспит на батьківщині і, за його результатами, отримати ліцензію лікаря. Тільки після цього вони можуть там працювати.

Ajmal Abdul Majid,
6-й курс УжНУ

Аджмаль розповідає, що після закінчення індійської середньої школи дуже хотів вчитися в медичній школі, але через велику конкуренцію, обмеженого колічествоа місць і високу вартість сім'я вирішила відправити його на навчання в Україну.

На одному з таких семінарів Чарми зустріла професора Ужгородського національного університету, який переконав її надходити саме до них. Фактор хороших відгуків для іноземців не менш важливий, ніж вартість навчання. Студенти розповідають, що вирішили приїхати на навчання саме сюди, тому що в Ужгороді вчаться їхні старші друзі або родичі. Кажуть, що тут класний рівень викладання і гостинне оточення.

Charmi Ramanuj,
1-й курс УжНУ

Чарми завжди хотіла бути лікарем, тому що добре розбирається в хворобах і процесах, які відбуваються в організмі, їй цікаво, як працює тіло. Крім того, вона хоче допомагати хворим людям:

- В Індії, якщо ти лікар, то тебе поважають. У тебе велике майбутнє до кінця життя, адже ти можеш рятувати людські життя і отримувати натомість благословення. Крім того, попит на медиків великий, адже населення зростає дуже стрімко.

Шикк розповідає, що є прогноз, за ​​яким протягом наступних сорока років населення Індії може вирости в два рази. Попит на кваліфікованих медиків, відповідно, теж виросте:

Shikku Paulose,
6-й курс УжНУ

- На сто людей повинен бути мінімум один лікар. Тому молоді фахівці завжди будуть забезпечені роботою. Це новий медичний бум, який прийшов на зміну IT-буму. Якихось 5-6 років тому все індійські батьки хотіли, щоб їхні діти були програмістами.

Після навчання індійські студенти планують повернутися в Індію, адже там їх сім'ї, за якими вони сумують. Бачитися з ними виходять тільки кілька разів на рік. Аджмаль каже:

- Так, я планую повернутися в Індію, але це не означає, що мені не подобається Україна. Просто я б хотів працювати в рідній країні.

Деякі з індійців не виключає можливості попрацювати в Україні або будь-якій іншій країні перед тим, як повернутися в Індію.

Їжа та ритуали

В Ужгороді є кілька закладів, пов'язаних з Індією. Це точка з індійською шаурмою і індійська столова, де студенти час від часу обідають. Є ще місце, де збираються буддисти, кришнаїти. Там безкоштовно подають індійську їжу. Студенти кажуть, що там хороша атмосфера: нагадує батьківщину, все традиційно по-індійськи. Хоча є претензії до української «індійської» їжі. Чарми розповідає:

- Наприклад, тут в кафе подають імбирну воду, а ми не п'ємо імбирну воду під час обіду або вечері. Але взагалі, їжа класна, хоча і не вистачає справжнього індійського смаку. Думаю, це більше мікс українського та індійського смаків.

Справжній індійський чай масала вона радить спробувати в «Eat Me Cafe»:

- Коли я його п'ю, то мені здається, що я десь на вулицях Індії: настільки добре вони вміють зробити правильний чай з медом і з усіма потрібними спеціями.

Чарми, як і Гаррі, не їсть м'яса і дуже шкодує, що в Ужгороді майже немає закладів, які пропонують виключно вегетаріанську їжу. Винятком є ​​хіба що вегетаріанське еко-кафе «Ясне сонечко».

Внутрішні переселенці: Луганськ-Ужгород

Шикк три роки навчався в Луганську і переїхав до Ужгорода в 2014 році. Зізнається, що дуже турбувався про своє навчання:

- Ми чули про Майдані в грудні 2013 року, після чого у нас був ряд проблем, але університет (Луганський державний медичний університет - ред.) Працював до червня 2014 року. Була проблема з банками, і ми не змогли зняти гроші. В кінці травня неподалік від міста було чутно вибухи. Ми думали, що зможемо закінчити навчальний рік, поїхати додому в Індію на літні канікули і потім повернутися назад до Луганська, адже там все скінчиться. Але потім в університет приїхав посол Індії в Україні і попередив нас, що через 72 години ми повинні упакуватися і покинути місто. Посольство Індії оплатило іноземним студентам квитки на поїзд, навіть якщо вони не були індійцями. Так ми потрапили до Києва, де жили деякий час в готелі.

Milap Joshi,
3-й курс УжНУ

До початку подій в Криму Мілап приїхав до Сімферополя і пробув там тільки місяць, готуючись до вступу:

- Все було класно, Чорне море недалеко, але потім це стало Росією, і я вже не міг вступати туди. Тому я приїхав в Ужгород.

У 2014 році індійських студентів з Луганська, Донецька і Криму перевели на навчання до Тернополя, Львова, Ужгорода та інші місця України.

Шикк розповідає, що після трьох років навчання в Луганську йому було складно уявити, що він переїде в якийсь інший місто в Україні. Тепер він розуміє, що переїзд до Ужгорода - це найкраще, що могло трапитися з ним і іншими студентами в Індії:

- Ми тут отримуємо кращу освіту, живемо в кращих умовах, а ще нас оточують класні люди. Більшість наших викладачів мають європейську освіту і вільно говорять по-англійськи.

Хлопець зізнався, що в Луганську викладачі дуже любили американські долари:

- Іноді доводилося платити по 100 доларів, щоб здати іспит. Викладачі говорили про це прямим текстом. Це безумство! Звичайно, не всі викладачі так робили, але було кілька дійсно проблемних.

Аджмаль теж переїхав до Ужгорода після трьох років навчання в Луганську. Каже, що ставлення до індійським студентам, в загальному, краще в Ужгороді, ніж в Луганську:

- оособенно привітно до нас ставляться старші люди: вони часто запитують, як нам тут ведеться, як справи з навчанням. Також вони запитують про старих акторів Боллівуду і про Індірі Ганді. Можливо тому, що СРСР дружив з Індією і старші люди про це пам'ятають. Ось в Луганську я такого не пам'ятаю.

Також індійці помітили, що особливість Ужгорода - це ромська громада. Аджамаль ділиться своїми спостереженнями:

- Може здатися дивним, але роми в Ужгороді вважають нас своїми родичами. Можливо через темного кольору шкіри. Вони це навіяли також і місцевим українцям. Тому люди думали, що ми роми і можемо бути носіями якихось заразних хвороб. Це було особливо помітно в громадському транспорті, де людей дратувало нашу присутність. А ще якось власник сауни відмовив нам в відвідування через нашого кольору шкіри.

Aneri,
1-й курс УжНУ

АНЕР також має негативний досвід спілкування з місцевим населенням:

- Для Ужгорода індійці - це щось нове, тому нерідко місцеві демонструють відвертий расизм. Буває, що п'яні люди нас переслідують, адже ми з іншої країни і, як вони вважають, безпорадні. У продавщиці з магазину навпроти нашого гуртожитку, коли ми заходимо в магазин, завжди на обличчі написано: «О, знову ці індійці тут!». Вона поводиться з нами грубо, насміхається і знущається над нами з іншими продавцями так, як ніби ми взагалі порожнє місце. І це, не беручи до уваги косих поглядів на вулицях.

Студенти, які переїхали в Ужгород з Луганська, кажуть, що там небезпечно було ходити самим вулицями, адже темний колір шкіри відразу ж викликав питання у місцевих.

Шикк згадує випадки, коли на вітання «Здрастуйте!» В Луганську люди не завжди починали розмови з ним:

- Я вже думав: може до них по-англійськи заговорити? Тут, в Ужгороді я можу говорити вільно навіть зі старенькими бабусями.

Шикк вважає, що це частково можна пояснити низьким рівнем освіти місцевого населення в Луганську, а також тим, що це в більшості мононаціональною місто. В Ужгороді ж, навпаки, разом живуть: словаки, угорці, поляки, українці. Хлопець додає:

- Також, можливо, в Ужгороді розуміють, що індійські студенти - це добре для міста, адже ми фактично інвестуємо свої гроші в їх регіон, оплачуючи навчання, купуючи в магазинах товари, оплачуючи різні послуги.

За спостереженнями індійських студентів в Україні люди багато працюють, особливо - жінки. В Індії немає такої кількості працюючих жінок. Також українці більше пунктуальні. В українських містах чисто, а люди на вулицях поводяться дисципліновано.

Індія ж особлива тим, що це дуже різноманітна країна з великою кількістю мов, культур і релігій. На цьому тлі індійцям здається, що Україна більш-менш однакова в усіх регіонах. Шикк зазначає:

- Індія і Україна абсолютно різні країни. Коли в Індії на горизонті з'являється нова людина, то ми підходимо до нього і говоримо, навіть якщо ми не знайомі. В Ужгороді до нас теж підходили знайомитися, але тільки кілька разів.

* Український державний центр міжнародної освіти був створений у 2003 році Міністерством освіти і науки для промоції української освіти за кордоном і інформаційного супроводу іноземних студентів в Україні.

Над матеріалом працювали Автор: Даша Пирогова Автор: Богдан Логвиненко редактор: Євгенія Сапожникова оператор: Діма Охрименко фотограф: Тарас Ковальчук фотограф: Гаррі Крішнан аерозйомка: Студія Домініка Левицького монтаж: Микола Носок монтаж: Анна Кондратюк Транскрібатор: Сергій Гузенко перекладач: Олександр Кабанов