Дідівщина - це не виняткова національна особливість російської армії, проте, в інших країнах вона не призводить до таких жахливих наслідків, як у випадку з Андрієм Сичовим, що втратили в армії ноги і статеві органи У Німеччині армія (бундесвер) є прикладом законослухняного і наскрізь прозорого суспільства, в якому все впорядковано до дрібниць. Навіть протигаз новобранця унтер-офіцер зобов'язаний виправити лише після того, як випросити дозвіл доторкнутися до чужої г
Головною ж проблемою, звичайно, залишається необхідність захисту найбільш схильних до приниженням категорій службовців - жінок і гомосексуалістів. З жінками останнім часом ситуація поліпшується - кількість скарг різко зменшилася
Дідівщина - це не виняткова національна особливість російської армії, проте, в інших країнах вона не призводить до таких жахливих наслідків, як у випадку з Андрієм Сичовим, що втратили в армії ноги і статеві органи.
З дідівщиною в усі часи стикалися збройні сили різних країн світу. газета "Нові вісті" проаналізувала ситуацію і спробувала розібратися, чому одним державам вдається припиняти це зло на корені, іншим же дістається нескінченна боротьба за "оздоровлення" армійського психологічного клімату.
У скандинавських країнах, як і в Росії, існує загальний військовий обов'язок. Однак потрапити на строкову службу молодій людині дуже нелегко. Віддати борг батьківщині вдається лише кращим з кращих. Армії сильно скоротилися після розпаду Радянського Союзу і офіційного визнання "відсутності загрози нападу ззовні". Проте, принципи залишилися тими ж, і 18-річні скандинави справно отримують повістки до наказу з'явитися на збірні пункти. Але там їх чекає жорстка конкурентна боротьба.
У Норвегії, наприклад, з 27 отримали повістки залишається близько половини "обраних". Настільки ж суворий відсів і в Швеції, якій щорічно потрібно всього 8 тисяч новобранців. Адже служба в армії дає багато переваг - від надходження без конкурсу в престижні вузи до потужної матеріальної підтримки, тому то встати в лад мріє куди більше юнаків, ніж потрібно.
Однак і на тлі загального скандинавського благополуччя зустрічаються темні плями. Рік тому, наприклад, був строго засуджений і "протягнутий в пресі" у всіх шведських газетах 23-річний фенрік (нижчий офіцерський чин), звинувачений в масових знущаннях. Вищезазначений військовослужбовець змушував новобранців віджиматися, вимовляючи при цьому образливий текст: "Вибачте мене, Боже, король і Батьківщина, за те, що я поганий солдат".
Головною ж проблемою, звичайно, залишається необхідність захисту найбільш схильних до приниженням категорій службовців - жінок і гомосексуалістів. З жінками останнім часом ситуація поліпшується - кількість скарг різко зменшилася. Однак, згідно з опитуваннями, 23% з них хоч раз за час служби все ж піддавалися приниженням. Ображають "солдаток-доброволок" (для яких служба необов'язкова), перш за все, косі погляди, нахабні жести або вільні висловлювання, а також "затягування" в кутах. У свою чергу, геї скаржаться в основному на молодших командирів, які часом підкреслюють, що представники нетрадиційної орієнтації - слабаки, і дозволяють собі глузливі погляди укупі з сумнівними висловлюваннями. Дратує і сміх за спиною без видимої причини. Крім того, товариші часто відкрито норовлять застати зненацька закоханих одне в одного вояк, пише видання.
У Німеччині армія (бундесвер) є прикладом законослухняного і наскрізь прозорого суспільства, в якому все впорядковано до дрібниць. Навіть протигаз новобранця унтер-офіцер зобов'язаний виправити лише після того, як випросити дозвіл доторкнутися до чужої голови. А коли одного разу в Баварії по ходу навчання "Звільнення заручника від терористів" рядового строкової служби замкнули на пару годин в неопалюваному сирому підвалі, розгорівся такий скандал, що главі військового відомства (тоді ним був Петер Штрук) довелося довго червоніти перед парламентською комісією з оборони.
Проблеми іншого роду виникали спочатку у тих, хто переселився до Німеччини з колишнього СРСР. Виявилася цікава закономірність: найбільшу настороженість і навіть агресивність виявляють призовники, батьки яких пройшли школу дідівщини в радянській і пострадянській армії. Згадуючи власний суворий досвід, вони націлювали синів на неминучість конфліктів в армійському середовищі і на необхідність наносити "попереджуючий удар" якомога рішучіше і швидше.
Згодом, правда, саме "російські" стали називати службу в бундесвері "курортної". Адже при всій інтенсивності навчання і високої вимогливості до бойових показниками сучасний німецький солдат повинен ходити в строю всього 9 місяців. Його відпускають додому на всі вихідні і свята, він отримує солідне грошове забезпечення і чудове харчування і живе в двох-або чотиримісній кімнаті з душем і туалетом.
У Сербії молодих солдатів називають "Ящірки" або "фазанами", а старослужащих - "вибоїнами". Однак переваги, котрі служать обмежуються в основному більш частими і тривалими звільнення, можливістю не лягати спати після відбою і необмежено дивитися ТБ і відео в казармі. Решта службові обов'язки все солдати сербської армії виконують на загальних підставах. Тертя в казармі, які, зрозуміло, виникають, вирішуються за допомогою дуелей в форматі "один на один" - інші військовослужбовці грають роль спостерігачів, що не дозволяють б'ються скалічити один одного.
Конфлікти між військовими відбуваються аж ніяк не на грунті протистояння "дідів" і "молодих": вся справа в суперництві різних родів військ. Найвідомішим інцидентом подібного роду стала масова бійка солдат 63-й парашутно-десантної бригади Сербії зі службовцями військової поліції в 2003 році. Перемогу тоді здобули десантники.
При цьому, за словами військових психологів, злочинність в сербських казармах знаходиться "на прийнятному рівні" - за останні 10 років небойові втрати у Війську Сербії і Чорногорії склали всього 57 чоловік.
В армії Польщі, реформованої за зразком армії США, де основний упор зроблений на професійну армію, до сих пір діє і загальна військова повинність.
У прес-службі Міноборони Польщі кореспондента газети, який поставив питання про дідівщину, не відразу зрозуміли. Довелося пояснювати "на пальцях". Відповідь була, природно, негативним. Такої ж думки дотримуються і молоді польські військові, з якими вдалося обговорити цю проблему.
Поляки ж, що служили в 70-80-х роках, згадують щось подібне дідівщину. Наприклад, в автобатальоне практикувалися "нічні водіння" - поповзом під ліжками з тазиком, повним води.
Показово, що в Польщі в мирний час набір рекрутів на дійсну службу проводить МВС. Відповідальним за заклик на своїй території, крім воєнкома, є староста повіту (району). Молода людина призовного віку, помічений в "активному прагненні уникнути служби в лавах Війська Польського" - це офіційне формулювання, - відразу викреслюється зі списку потенційних призовників.
