- Повість временних літ по Лаврентіївському списку: Російська філософія: Руніверс Оригінальна назва:...
- Повість временних літ по Лаврентіївському списку: Російська філософія: Руніверс
Повість временних літ по Лаврентіївському списку: Російська філософія: Руніверс 
Оригінальна назва: Повѣсть временних' літ по Лаврентiевскому списку
Видавництво: Тип. Імператорської Академії Наук
Місце видання: СПб.
Рік видання: тисяча вісімсот сімдесят дві
Кількість сторінок: 206 с.
Рубрики: вітчизняна історія
«Повість временних літ» - найдавніший реально дійшов до нас літописний звід, імовірно створений близько 1113 р монахом Києво-Печерського монастиря Нестором.
Нестор вводить історію Русі в русло історії всесвітньої. Він починає свій літопис викладом біблійної легенди про поділ землі між синами Ноя. Наводячи розлогий перелік народів усього світу (витягнутий їм з «Хроніки Георгія Амартола»), Нестор вставляє в цей перелік згадка про слов'ян; в іншому місці тексту слов'яни ототожнюються з «Норік» - жителями однієї з провінцій Римської імперії, розташованої на берегах Дунаю. Нестор докладно розповідає про древніх слов'ян, про територію, яку займали окремі слов'янські племена, але особливо докладно - про племенах, які жили на території Русі, зокрема про «лагідних і тихих звичаєм» галявинах, на землі яких виник місто Київ. Аскольд і Дір оголошуються тут боярами Рюрика (до того ж «Не племені його»), і саме їм приписується похід на Візантію за часів імператора Михайла. Встановивши по документам (текстів договорів з греками), що Олег не була воєводою Ігоря, а самостійним князем, Нестор викладає версію, згідно з якою Олег - родич Рюрика, що княжив у роки дитинства Ігоря (не підтверджується пізнішими дослідженнями). В «Повість» крім коротких погодних записів увійшли і тексти документів, і перекази фольклорних переказів, і сюжетні розповіді, і витяги з пам'яток перекладної літератури. Тут можна зустріти і богословський трактат - «Мова філософа», і житійної за своїм характером розповідь про Бориса і Гліба, і патерикових легенди про києво-печерських ченців, і церковне похвальне слово Феодосію Печерському, і невимушену історію про новгородців, що відправився погадати до чарівникові. Завдяки державному погляду, широті кругозору і літературному таланту Нестора, «Повість временних літ» з'явилася не просто зібранням фактів російської історії, а цільної, літературно викладеною історією Русі.
Як вважають вчені, перша редакція «Повісті временних літ» до нас не дійшла. Збереглася друга її редакція, складена 1117 р ігуменом Видубицького монастиря (під Києвом) Сильвестром, і третя редакція, складена в 1118 р велінню князя Мстислава Володимировича. У другій редакції була піддана переробці лише завершальна частина «Повісті». Ця редакція і дійшла до нас у складі Лаврентіївському літописі 1377 року, а також інших більш пізніх літописних склепінь. Третя редакція, на думку ряду дослідників, представлена в Іпатіївському літописі, старший список якої - Іпатіївський - датується першою чвертю XV в.
Повість временних літ по Лаврентіївському списку: Російська філософія: Руніверс
Оригінальна назва: Повѣсть временних' літ по Лаврентiевскому списку
Видавництво: Тип. Імператорської Академії Наук
Місце видання: СПб.
Рік видання: тисячі вісімсот сімдесят дві
Кількість сторінок: 206 с.
Рубрики: вітчизняна історія
«Повість временних літ» - найдавніший реально дійшов до нас літописний звід, імовірно створений близько 1113 р монахом Києво-Печерського монастиря Нестором.
Нестор вводить історію Русі в русло історії всесвітньої. Він починає свій літопис викладом біблійної легенди про поділ землі між синами Ноя. Наводячи розлогий перелік народів усього світу (витягнутий їм з «Хроніки Георгія Амартола»), Нестор вставляє в цей перелік згадка про слов'ян; в іншому місці тексту слов'яни ототожнюються з «Норік» - жителями однієї з провінцій Римської імперії, розташованої на берегах Дунаю. Нестор докладно розповідає про древніх слов'ян, про територію, яку займали окремі слов'янські племена, але особливо докладно - про племенах, які жили на території Русі, зокрема про «лагідних і тихих звичаєм» галявинах, на землі яких виник місто Київ. Аскольд і Дір оголошуються тут боярами Рюрика (до того ж «Не племені його»), і саме їм приписується похід на Візантію за часів імператора Михайла. Встановивши по документам (текстів договорів з греками), що Олег не була воєводою Ігоря, а самостійним князем, Нестор викладає версію, згідно з якою Олег - родич Рюрика, що княжив у роки дитинства Ігоря (не підтверджується пізнішими дослідженнями). В «Повість» крім коротких погодних записів увійшли і тексти документів, і перекази фольклорних переказів, і сюжетні розповіді, і витяги з пам'яток перекладної літератури. Тут можна зустріти і богословський трактат - «Мова філософа», і житійної за своїм характером розповідь про Бориса і Гліба, і патерикових легенди про києво-печерських ченців, і церковне похвальне слово Феодосію Печерському, і невимушену історію про новгородців, що відправився погадати до чарівникові. Завдяки державному погляду, широті кругозору і літературному таланту Нестора, «Повість временних літ» з'явилася не просто зібранням фактів російської історії, а цільної, літературно викладеною історією Русі.
Як вважають вчені, перша редакція «Повісті временних літ» до нас не дійшла. Збереглася друга її редакція, складена 1117 р ігуменом Видубицького монастиря (під Києвом) Сильвестром, і третя редакція, складена в 1118 р велінню князя Мстислава Володимировича. У другій редакції була піддана переробці лише завершальна частина «Повісті». Ця редакція і дійшла до нас у складі Лаврентіївському літописі 1377 року, а також інших більш пізніх літописних склепінь. Третя редакція, на думку ряду дослідників, представлена в Іпатіївському літописі, старший список якої - Іпатіївський - датується першою чвертю XV в.
Повість временних літ по Лаврентіївському списку: Російська філософія: Руніверс
Оригінальна назва: Повѣсть временних' літ по Лаврентiевскому списку
Видавництво: Тип. Імператорської Академії Наук
Місце видання: СПб.
Рік видання: тисячі вісімсот сімдесят дві
Кількість сторінок: 206 с.
Рубрики: вітчизняна історія
«Повість временних літ» - найдавніший реально дійшов до нас літописний звід, імовірно створений близько 1113 р монахом Києво-Печерського монастиря Нестором.
Нестор вводить історію Русі в русло історії всесвітньої. Він починає свій літопис викладом біблійної легенди про поділ землі між синами Ноя. Наводячи розлогий перелік народів усього світу (витягнутий їм з «Хроніки Георгія Амартола»), Нестор вставляє в цей перелік згадка про слов'ян; в іншому місці тексту слов'яни ототожнюються з «Норік» - жителями однієї з провінцій Римської імперії, розташованої на берегах Дунаю. Нестор докладно розповідає про древніх слов'ян, про територію, яку займали окремі слов'янські племена, але особливо докладно - про племенах, які жили на території Русі, зокрема про «лагідних і тихих звичаєм» галявинах, на землі яких виник місто Київ. Аскольд і Дір оголошуються тут боярами Рюрика (до того ж «Не племені його»), і саме їм приписується похід на Візантію за часів імператора Михайла. Встановивши по документам (текстів договорів з греками), що Олег не була воєводою Ігоря, а самостійним князем, Нестор викладає версію, згідно з якою Олег - родич Рюрика, що княжив у роки дитинства Ігоря (не підтверджується пізнішими дослідженнями). В «Повість» крім коротких погодних записів увійшли і тексти документів, і перекази фольклорних переказів, і сюжетні розповіді, і витяги з пам'яток перекладної літератури. Тут можна зустріти і богословський трактат - «Мова філософа», і житійної за своїм характером розповідь про Бориса і Гліба, і патерикових легенди про києво-печерських ченців, і церковне похвальне слово Феодосію Печерському, і невимушену історію про новгородців, що відправився погадати до чарівникові. Завдяки державному погляду, широті кругозору і літературному таланту Нестора, «Повість временних літ» з'явилася не просто зібранням фактів російської історії, а цільної, літературно викладеною історією Русі.
Як вважають вчені, перша редакція «Повісті временних літ» до нас не дійшла. Збереглася друга її редакція, складена 1117 р ігуменом Видубицького монастиря (під Києвом) Сильвестром, і третя редакція, складена в 1118 р велінню князя Мстислава Володимировича. У другій редакції була піддана переробці лише завершальна частина «Повісті». Ця редакція і дійшла до нас у складі Лаврентіївському літописі 1377 року, а також інших більш пізніх літописних склепінь. Третя редакція, на думку ряду дослідників, представлена в Іпатіївському літописі, старший список якої - Іпатіївський - датується першою чвертю XV в.
