AnalitikaUA.net . Останні роки невиправдано забута вікова історія вірменської та української культурної взаємозв'язку. Тому напевно знайдуться об'єктивні причини, в першу чергу економічні труднощі двох пострадянських держав, також відсутності спільного кордону.
Однак тривожить, що до об'єктивних причин додалася суб'єктивна політичне підґрунтя. Адже Україна будує свою зовнішню політику на Кавказі, в основному в рамках організації ГУАМ. Ситуація ускладнилася оскільки членом даної організації є Азербайджан, держава яке з 90-х років минулого століття продовжує справу розпочату Османами ще на початку ХХ століття. Але сьогодні я б хотів написати виключно про взаємні культурних контактів вірменського і українського народів.
Історична взаємозв'язок України та Вірменії найбільш чітко простежується в культурних явищах, які набули світового значення в творчості українських і вірменських майстрів художнього слова: Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українки, Саят-Нови, Нарекаці, О. Туманяна та ін. Однак духовний зв'язок українського і вірменського народів значно ширше, має багату історію і сягає корінням у сиву давнину.
Перші історичні відомості про контакти слов'янських народів з Закавказзям дають арабські письмові джерела, наведені українським істориком В. Січііскім в збірнику документів «Чужінці про Україну».
Так, арабські письменники вже в IX ст. ототожнювали східних слов'ян з Руссю, а їх головним містом називали Київ. Зокрема, такі відомі арабські автори, як Аль-Масуді та Ібн-Даст підкреслювали, що контакти східних слов'ян, з іншими країнами і народами носять мирний характер і пов'язані, перш за все, з торгівлею, а, починаючи з XI ст. торгово-економічні зв'язки Київської Русі та Вірменії ще більше розширюються. У той період Вірменія стала самостійною державою: свою незалежність вона зберігала протягом двохсот років до тих пір, поки в ХІІІ ст. не потрапила під владу турків-сельджуків. Про розвиненості економічних зв'язків між Руссю і Вірменією свідчать торгові колонії, засновані вірменськими купцями в Києві і Новгороді.
Перші поселення вірмен на території України з'явилися в Північному Причорномор'ї в X-XI ст. Найбільшого розквіту вірменські колонії досягли в XІІІ-XIV ст. в східній частині Кримського півострова.
Вірменські майстри зіграли важливу роль у розвитку архітектури Криму. Найбільш яскраво талант вірменських зодчих видно на прикладі чудового архітектурного ансамблю Сурб-Хач, який став окрасою Східного Криму.
Ареалом розселення вірмен на території України поступово ставали міста Галичини, Волині та Поділля: Львів, Галич, Луцьк, Кам'янець-Подільський, Могилів-Подільський та ін. В цих містах вірмени мали власне самоврядування і представництво в магістратах. Особливо активно міграція вірмен відбувалася в XV-XVII ст.
Літературні зв'язки України та Вірменії чітко простежуються з ХІІІ ст. Пріоритет тут належить взаімопереводам творів церковно-релігійного характеру. Наприклад, «Житіє Бориса і Гліба» у вірменському варіанті перекладається як переказ про Романа і Давида. На давньоруську мову з вірменського було переведено «Житіє і страждання святого Григорія, єпископа Вірменії».
Вірмени, які проживали в Україні або відвідували її, залишили багату літературну спадщину: О. Каменаці «Історія Хотинської війни»; в XVII-XIX ст. з'явилися «Короткі хроніки» X. Кафаеці, «Подорожні нотатки» С. Дпіра з Замостя і ін. В цих роботах містяться документальні відомості про історичне минуле України, опис Києва, Львова і т. п.
Жанр плачів, поширений в середньовічній вірменській літературі, не тільки відбив тугу вірменських емігрантів за рідною землею, а й висвітлив події української історії. Так, «Плач про Країну волохів» А. Токатеці, присвячений українському козацтву, оспівує мужність і патріотизм українського народу, що бореться проти чужоземних загарбників.
З XIX в. культурні зв'язки наших народів набули постійного і всебічний характер.
Вірменський історик і письменник С. Баронч в книзі «Життєписи видатних вірмен в Польщі» наводить відомості про життя і побут вірмен в Україні. Він також склав і видав збірку українського фольклору «Казки, перекази, прислів'я та пісні на Русі».
Діячам літератури українського та вірменського народів характерна близькість ідейних позицій. Основоположник критичного реалізму у вірменській літературі М. Налбандян активно пропагував творчість Т. Шевченка в Вірменії. У Східній Вірменії, в 20-і рр. XIX ст., Приєднаної до Російської імперії, видавалися твори І. Франка, Л. Українки, М. Вовчок, І. Котляревського та ін. Першим перекладачем вірменської поезії на українську мову був видатний український поет П. Грабовський. Він переклав твори О. Туманяна, А. Ісаакяна і ін.
Вірменським читачам добре відомо творчість І. Франка. У 1956 р на вірменську мову в перекладі відомої вірменської поетеси С. Капутикян вийшла збірка «Розповіді українських письменників-класиків», в якому були опубліковані твори Т. Шевченка, І. Франка, М. Коцюбинського та ін. Цікаві дослідження життя і творчості Кобзаря належать радянської письменниці, вірменці за походженням, М. Шагінян. Переклади літературних творів з вірменської мови на українську здійснили М. Рильський, П. Тичина, В. Сосюра, Л. Первомайський; з українського на вірменський - А. Ісаакян, Г. Сарьян, Н. Чаренц. У 60-80-х рр. ХХ ст. До теми історичного минулого і життя сучасної їм Вірменії зверталися І. Драч. Д. Павличко, Л. Костенко, Л. Дмитерко. На українську мову були переведені твори Саят-Нови, Х. Абовяна, Г. Сундукяна, М. Налбандяна, О. Туманяна, А. Ісаакяна і ін. Значною подією в житті обох народів став переклад на українську мову вірменського героїчного епосу «Давид Сасунський» - багаторічна праця Віктора Кочевському.
Плідною була співпраця обох народів і в області музичного мистецтва. Видатний український композитор М. Кропивницький ввів багатоголосся в вірменську духовну музику. Вірменському композитору А. Спендиарова належить обробка українських народних пісень в перекладі на вірменську мову. Він написав «Українську сюїту» для хору в супроводі оркестру. Цикли пісень про Україну створили відомі композитори О. Тер-Гевондян і О. Аджемян. Відомий український композитор Г. Верьовка написав цикл пісень на слова О. Туманяна.
Вірменське образотворче мистецтво успішно розвивалося завдяки тісним зв'язкам з російським і українським образотворчим мистецтвом. Найбільший вірменський живописець Іван Айвазовський органічно поєднував в своїй творчості російські, вірменські та українські мистецькі традиції.
Художник В. Суренянц, основоположник вірменської історичної живопису, тривалий час жив і працював в Петербурзі і Москві; на його творчість помітно вплинула російська і українська живопис. На творчість Г. Башінджагяна, основоположника вірменської пейзажного живопису, істотний вплив зробив видатний український живописець, уродженець Донбасу Архип Куїнджі. Плідними були культурні зв'язки України та Вірменії і в сфері кіно. Значний вплив на вірменське кіномистецтво справила творчість українського режисера і письменника О. Довженка, автора таких кіношедеврів, як «Україна в огні», «Земля», «Арсенал» і ін.
Протягом багатьох років на Київській кіностудії ім. О. Довженка працював великий син вірменського народу, один з найбільших кінорежисерів ХХ ст. Сергій Параджанов, який здивував світ своїми епохальними фільмами «Тіні забутих предків», «Колір граната» і багатьма іншими шедеврами. В наші дні радує своїм мистецтвом ще один талановитий вірменський кінорежисер України Роман Балаян. Роман Балаян в свою чергу, продовжуючи традиції своїх попередників, несе естафету майбутнім поколінням.
Таким чином, історико-культурні взаємозв'язки України та Вірменії мають багатовікову історію і сягають своїм корінням у сиву давнину. Особливо радує, що і сьогодні не дивлячись не на що, триває взаємопроникнення двох культур. Слід зазначити, що багаті традиції культурного співробітництва України та Вірменії набули особливої актуальності в сучасних умовах національно-державного будівництва. Ми не можемо нехтувати історичною спадщиною, а збереження і зміцнення політичних, економічних і культурних зв'язків наших народів, є обов'язком нашого покоління.
Марат Акопян
джерело: Novosti.ua
