Вибух газу в Дніпропетровську: 5 років трагедії, 23 трупа, винні на свободу

  1. Час не лікує
  2. Амністія ... на замовлення
  3. Винним буде «стрілочник»?
  4. Фільм-РЕКВІЄМ
Версія для друку

У суботу, 13 жовтня, біля будинку № 127 по вулиці Мандриківській у Дніпропетровську зберуться люди, щоб згадати трагедію, яка сталася тут п'ять років тому. З тих пір в Україні сталося ще 29 аварій, викликаних недбалим поводженням з газом, але ця досі - наймасштабніша.

Адже причина цієї трагедії пов'язана не тільки з недбалістю якогось одного людини, а з халатністю, що мала своє коріння роками.

Час не лікує

- Системи регулювання газопостачання створювали ще в 60-х роках і сучасним нормативам вони не відповідають, - зазначає відомий дніпропетровський адвокат Дмитро Поповський, який захищає інтереси потерпілих в результаті вибуху на Мандриківській, 127.

- Коли ж облгази стали приватизувати, то нові власники весь сенс своєї діяльності насамперед стали бачити в зароблянні грошей, а не як додаток до значних коштів для того, щоб систему газопостачання зробити для нас максимально безпечною і сучасної.

Але і недбалість, так би мовити, виконавську з рахунку скидати теж не варто. Тому що очевидці свідчать, що запах газу в багатьох будинках по вулиці Мандриківській відчувався ще напередодні трагічного 13 жовтня. І в диспетчерську службу «Дніпрогазу» люди дзвонили неодноразово. Але у відповідь лише чули завчені поради відкривати вікна і провітрювати будинку. Ніхто не занепокоївся, коли 13 жовтня в деяких квартирах при відкриванні газових конфорок полум'я виривалося майже до стелі. А після неймовірної сили вибух на Мандриківській, 127; ще пізніше такі ж, але не настільки потужні, прозвучать ще в трьох будинках.

- Коли ми з подругою і одночасно колегою вранці виїжджали на роботу, то ніякого запаху не відчували, - запевняє Олена Кукла, яка в результаті цієї катастрофи втратила свою 13-річну дочку.

Сама жінка з сім'єю в цьому будинку не жила. В гості з ночівлею її запросила колега, яка теж мала дочку на два роки старший; дівчата, як і мами, дружили.

- Моя Настя 13 жовтня має була йти на заняття з англійської - вона мріяла про навчання в Лондоні, - до сих пір крізь сльози згадує Олена Кукла. - І занять ніколи не пропускала. В цей же день вранці дочка буквально випросила у мене по телефону дозвіл урок пропустити, Мовляв, дуже хочеться ще поспілкуватися з Сашею, яка чекає свого 16-річчя 1 листопада. Хіба я могла тоді передбачити, чим закінчиться пропуск заняття для дочки з подругою? Коли приїхала на місце вибуху, то побачила серед руїн ногу своєї дівчинки ... Хтось поруч став мене заспокоювати - мовляв, то нога хлоп'яча. А коли побачила свого чоловіка, який ридав і нічого вимовити не міг, то всі надії зникли ...

Обох дівчаток поховали у весільній сукні. І з тих пір вся наша з подругою життя - поїздка на кладовищі то до Насті, то до Сашка ... Я і сама хотіла з життям покінчити - викинутися з шостого поверху. Але наснилася моя Настюша. Нібито вона у двір забігає, а я її наздоганяю, обіймаю. «Мама, я зараз піду, а ти ніколи назад не вернешся», - сказала моя дівчинка.

І після цього я поклялася зробити все можливе, щоб справедливість у всьому, що стосується аварії на Мандриківській, 127 восторжествувала. Адже наші діти загинули в результаті невиконання посадовими особами своїх обов'язків. Найголовніше ж - ця трагедія має особа. А її найжорстокіше наслідок - понівечені людські долі.

Так само не жив в цьому будинку і загинув 18-річний Саша Проців. Хлопець в той час вже вчився в Києві. А приїхавши в Дніпропетровськ, не міг не зустрітися зі своїм найближчим приятелем Богданом Троценко. Майже до ранку хлопці були в нічному клубі. Переночувати ж вирішили у Богдана. Вранці навіть думали в футбол піти пограти, але через дощ затрималися в квартирі. Як виявилося, назавжди ...

- Кажуть, що час лікує, але це не так, - запевняє Ігор Проців, Сашин батько.

Очевидно, терзати себе буде все життя і Вікторія Єгорова, що ні послухала свою 19-річну доньку Світлану. Жінка, коли в їхньому будинку з-під конфорки став несамовито вириватися газ, навіть дзвонила в тривозі в ... СБУ. Коли ж донька запропонувала вибігти на подвір'я, чомусь її втримала. Хоча в той час у двір від біди подалі вийшли багато, але не всі ще розуміли, яка смертельна небезпека над ними нависла.

Амністія ... на замовлення

В той же день, 13 жовтня 2007 року, до Дніпропетровська прибули і Прем'єр-міністр Віктор Янукович, і міністр з питань надзвичайних ситуацій Нестор Шуфрич, а трохи пізніше - і Президент Віктор Ющенко. Всі в один голос обіцяли, що винні будуть покарані неодмінно.

І до певного часу сумнівів щодо неминучості кари у людей не виникало. Місцем для гучного судового засідання в Жовтневому районному суді визначили актовий зал райради, який зміг вмістити кілька сотень потерпілих. На лаві підсудних опинилися генеральний директор ВАТ «Дніпрогаз» Ігор Іванков, його заступник Максим Сорокін і головний інженер Сергій Бачурін.

Віру в неминучість кари навіть не похитнула озвучена тоді нечувана за українськими Мірко сума застави, запропонована російськими господарями ВАТ для звільнення керівників своєї структури з-під варти, - 8,4 мільйона гривень.

Тому спочатку навіть не хвилювалися з приводу того, що підсудним висунули звинувачення всього лише в ... службової недбалості, яка тягне максимальне покарання - позбавлення волі до 5 років.

Але і це були ще тільки «квіточки». На «ягідки» сподобилася наша доблесна Верховна Рада - 248 депутатів слухняно проголосували за внесення поправок до Закону України «Про амністію», згідно з яким звільнення від покарання не може застосовуватися за злочини тяжкі та особливо тяжкі, а ті, за які передбачається позбавлення волі до 5 років, такими не є.

Тоді, очевидно, ніхто не задумався, що такі поправки внесені зовсім не для верховенства права, а заради порятунку винуватців трагедії на Мандриковскойй, 127. Для постраждалих внаслідок того вибуху це стало ще одним ударом, болючим, як і непоправна втрата рідних і близьких.

«Ми глибоко шоковані дилетантизм в ході розслідування обставин вибуху, а в подальшому і ходом судового слідства. Створюється враження, що все це було заздалегідь сплановано і спрямовано на те, щоб громадськість ніколи не зрозуміла причин вибуху, а винні уникли відповідальності за свої злочинні дії.

Всім зрозуміло, що з самого початку їх дії кваліфікувалися за "смішною" статтею "службова недбалість". А як же 23 загиблих? Так що ж насправді це було - службова халатність чи вбивство через недогляд? »- ці рядки одного з безлічі колективних листів, адресованих потерпілими в результаті вибуху на Мандриківській, 127 в усі можливі інстанції.

Це дійсно незбагненно - високопоставлених керівників «Дніпрогазу» тричі звільняли ось кримінальної відповідальності. Поки під натиском потерпілих і громадськості вищезгадана поправка до Закону «Про амністію» була скасована, і тепер амністія ніколи не зможе застосовуватися в разі, коли внаслідок чиїхось злочинних дій загинуло двоє або більше людей. Варто сподіватися - раз і назавжди.

Винним буде «стрілочник»?

Тому все повернулося на круги своя. Кримінальну справу стосовно вибуху газу на Мандриківській, 127 вже слухають в Заводському районному суді Запоріжжя - через те, що в Дніпропетровську на правосуддя сподіватися важко. Правда, виїзні судові засідання проходять в Індустріальному райсуді «столиці застою». І нині заново проходить затяжна процедура допиту сотень потерпілих.

Але найголовніше - кримінальну справу перекваліфіковано вже за ч. 2 статті 272 КК, однозначно більш «важкої», яка передбачає максимальне покарання до 8 років позбавлення волі. На лаві підсудних - ті ж самі фігуранти плюс майстер Максим Мурзін. Поява останнього в цій зовсім завидною ролі потерпілі розцінюють як мінімум скептично. Мовляв, саме Мурзіна, тобто «стрілочника», винним і визнають, тому що у нього грошей немає.

Фільм-РЕКВІЄМ

До п'ятиріччя трагедії Першим Національним телеканалом знятий 53-хвилинний фільм «Мандриківська, 127: 5 років по тому» (стрічка буде показана в ефірі 12 жовтня в 9.30 - Авт.)., Де дикторський текст, до речі, читає Наталя Сумська. Режисер цієї стрічки, яка нікого не може залишити байдужим, Сніжана Потапчук називає свою роботу реквіємом.

«За цією трагедією стоять людські долі, а з іншої сторони не може не вражати вбивча безкарність», - пояснює художник сенс свого твору кіномистецтва. Як би там не було, цей фільм доводиться дивитися дійсно зі сльозами на очах. Сльозами не тільки відчаю, а й безнадійності від того, що трагедія на Мандриківській, 127 п'ятирічної давності до сих пір уроком ні для кого не стала.

Згадайте ПОІМЕННО:

Вони пішли з життя в результаті вибуху газу на вулиці Мандриківській, 127 в Дніпропетровську 13 жовтня 2007 року:

Світлана Єгорова - 19 років

Сергій Клейменов - 23 роки

Даша Бірюкова - 14 років

Богдан Троценко - 18 років

Олександр Проців - 18 років

Вікторія Велика - 26 років

Людмила Велика - 53 роки

Олександр Васькевич - 49 років

Олена Петрашівська - 25 років

Ольга Петрашівська - 52 роки

Ігор Костарєв - 34 роки

Владислава Костарева - 7 років

Олександра Іщенка - 15 років

Анастасія Кукла - 13 років

Євген Геращенко - 18 років

Олена Гончаренко - 36 років

Даша Гончаренко - 6 років

Владислава Підорван - 17 років

Анастасія Кирієнко - 9 років

Олена Хамаза - 36 років

Руслан Бірюков - 10 років

Вікторія Куликовська - 43 роки

Петро Прокопчук - 78 років

Сергій Довгаль, опубліковано в газеті «Україна молода»

Переклад: «Аргумент»

Ще про слідство і правосуддя в Україні:

Хіба я могла тоді передбачити, чим закінчиться пропуск заняття для дочки з подругою?
А як же 23 загиблих?
Так що ж насправді це було - службова халатність чи вбивство через недогляд?
Винним буде «стрілочник»?
Навигация сайта
Новости
Реклама
Панель управления
Информация