Україна була ядерною державою. У 1991 році ми отримали третій після США та Російської Федерації ядерний арсенал. Його основу становили п'ять дивізій 43-ї ракетної армії колишнього СРСР. На озброєнні української армії були стратегічні комплекси стаціонарного базування в шахтах (ракети УР-100Н і РТ-23 УТТХ) і мобільні ракетні комплекси ( "Піонер" і "Піонер-УТТХ"). В цілому Україна мала 176 міжконтинентальних балістичних ракет. Однак "ядерний ящик" з "червоною кнопкою" залишився в Кремлі. Технічна можливість забезпечити українське керівництво стратегічними ракетами була, але на неї пошкодували грошей, які потім успішно розікрали ...
EPA / UPG
Україна мала також 2600 одиниць тактичної ядерної зброї. Українським ракетників залишилися в спадок від СРСР оперативно-тактичні комплекси Р-300 з дальністю ураження до 300 км і комплекси "Точка" і "Точка-У" з дальністю стрільби до 120 км. Вони могли нести тактичні ядерні заряди. До цього слід додати 44 стратегічні бомбардувальники (25 Ту-95МС і 19 Ту-160), які могли нести ядерну зброю. Наприклад, Ту-160 являє собою надзвуковий стратегічний бомбардувальник- носій крилатих ядерних ракет, в тому числі до 12 штук Х-55 з 200-кілограмовим ядерним зарядом і дальністю ураження цілі до 3 тисяч кілометрів. З огляду на бойовий радіус дії Ту-160 в 6000 км, Україна гарантовано могла завдати ядерного удару по агресору.
112.ua
З усього вищесказаного можна зробити висновок про те, що Україна в 1991 році мала одну з найсильніших армій світу, могла захистити її народ від реальних і потенційних загроз військового характеру. І це було не в такому вже й далекому минулому ... А вже через 23 роки відбулася втрата Криму і частини територій на Донбасі.
Історія розвалу тривалістю в 23 роки
За роки незалежності українські Збройні сили постійно реформували, декларуючи при цьому цілком зрозумілі завдання щодо оптимізації чисельності і підвищенню боєздатності відповідно до економічних можливостей держави і спектра сучасних військових загроз. В результаті багаторічних реформ ми виявилися не готові до військової агресії з боку недавно братнього і, як неодноразово декларувалося, дружньої держави - Російської Федерації. Тобто реально відбувалися не реформи, а руйнування військової організації України та її базового елементу - Збройних сил.
З перших днів незалежності Україна доводила свою миролюбність, продовжуючи залишатися позаблоковою. Зрозуміло, що позаблокова, нейтральна держава має мати боєздатні Збройні сили, адже сподіватися на військову допомогу союзників в разі агресії вона не може. Однак ми настійно роззброювалися, скорочуючи чисельність особового складу, озброєнь і бойової техніки.
Першим кроком в цьому напрямку стала відмова від ядерної зброї в обмін на гарантії безпеки і суверенітету України з боку США, Великобританії і Росії, лідери яких 5 грудня 1994 підписали Будапештський меморандум. Через 20 років одна з країн-гарантів, Російська Федерація, порушує даний меморандум, а інші дають чітко зрозуміти, що за Україну з ядерною Росією воювати не будуть. Санкції і політична підтримка, звичайно, дієві, але вони не повернуть життя загиблих на сході України, так і Крим в найближчій або навіть середньостроковій перспективі навряд чи повернуть. Відмова від стратегічних ядерних озброєнь можна пояснити економічними та технічними причинами. А ось тактичну ядерну зброю і стратегічні бомбардувальники цілком могли стати стримуючим фактором для агресора. Від них, наприклад, можна було відмовитися після приєднання до одного з військово-політичних блоків, наприклад, НАТО. Характерно, що ядерні боєголовки для тактичних ракет в Росії вивезли ще в 1992 році, за 2 роки до підписання Будапештського меморандуму. Оперативно-тактичні ракетні комплекси Р-300 були розрізані на метал до 2011 року. Україна також успішно позбулася і від стратегічної авіації, яка не відповідала оборонної військової доктрини. У 1999 році 8 літаків Ту-160 передали Росії за газові борги. Ще 9 літаків були утилізовані, один літак віддали в музей Дальньої авіації.
112.ua
Що стосується звичайного озброєння, то нові зразки розроблялися, але не закуповувалися Міністерством оборони в достатній кількості. Вони йшли переважно на експорт. Застаріле озброєння в кращому випадку модернізувалися, а нове закуповувалося в вкрай недостатній кількості. Так, контракт на поставку сучасного українського танка БМ "Оплот" був зірваний через недостатнє фінансування. Відповідно основу танкового парку України продовжують складати Т-64, прийняті на озброєння 50 років тому.
112.ua
Після розвалу СРСР і здобуття незалежності Україна отримала в спадок боєздатну армію з сучасним на той час озброєнням і розвиненою інфраструктурою Київського, Одеського та Прикарпатського військових округів. Загальна чисельність особового складу становила 700 000 чоловік. Українська армія отримала 14 мотострілкових, 4 танкові і 3 артилерійські дивізії, 8 артилерійських бригад, 9 бригад ППО, одну бригаду спеціального призначення. На озброєнні було 9293 танка і 11346 бойових броньованих машин. Повітряний простір України захищали три повітряні армії (близько 1100 бойових літаків), 7 полків бойових вертольотів і окрема армія ППО. За угодою про розподіл Чорноморського флоту в 1995 році Україні передано 18,3%, Російської Федерації - 81,7% кораблів і суден Чорноморського флоту
Сучасні війни високотехнологічні. Важливу роль в них відіграє бойова авіація. Станом на 2013 р, напередодні російської агресії, Збройні сили України мали близько 20 боєздатних винищувачів Су-27, кілька десятків штурмовиків Су-25, бомбардувальників Су-24 і близько 80 винищувачів МіГ-29. Про реальний стан боєготовності авіації достовірних відомостей немає. Наприклад, в 204-й Севастопольській бригаді тактичної авіації під командуванням Юлія Мамчура з 46 винищувачів МіГ-29 в льотному стані перебувало 4. За кількісними та якісними показниками бойова авіація України програє найбільш ймовірного противника - російської авіації. За цих обставин Україна може покладатися на систему протиповітряної оборони, яка до недавнього часу визнавалася як одна з найефективніших в Європі. Так, Україна має на озброєнні станції пасивної радіотехнічної розвідки "Кольчуга", які здатні розпізнавати повітряні, наземні і морські цілі, розроблені з використанням технології "стелс". До речі виробник комплексу донецький завод "Топаз", обладнання якого було вивезено в Росію вантажівками знаменитих "гуманітарних конвоїв". Повітряний простір України прикривали зенітно-ракетні комплекси малого (2К22 "Тунгуска", "Голка"), середнього (ЗРК С-300, Бук М) і великого (С-200) радіусу дії. Таким чином було створено кілька рівнів протиповітряної оборони, які досить надійно захищали територію України. Однак за місяць до призупинення євроінтеграційного курсу і початку євромайдан С-200 були зняті з озброєння як технічно і морально застарілі. При цьому вони не були замінені на більш сучасні ЗРК великого радіусу дії. Основний парк авіації Російської Федерації складають бойові літаки 4-го покоління, розроблені ще в СРСР. Проти них С-200 досить ефективний. Інше питання - фізична зношеність і складність ремонту. С-200 міг вражати цілі на дальності до 250 км. А С-300, що залишився на озброєнні - лише до 75 км. На сьогодні російська тактична авіація може вражати наземні цілі на території України, не заходячи в зону дії українських зенітно-ракетних комплексів системи ППО.
112.ua
Що стосується особового складу, то приймалися державні програми розвитку Збройних сил України, які неодмінно передбачали їх скорочення. У 2012 році Міністерство оборони України розробило проект реформи Збройних сил, який передбачав поетапне скорочення їх чисельності до 70 тис. Військовослужбовців в 2017 році. Таким чином, з 27 місця в світі за кількістю військових на тисячу населення Україна повинна була переміститися на 57 позицію. Якийсь опір мільйонної російської армії в цьому випадку фактично має бути виключено.
Збройні сили України
Збройні сили РФ
Особистий склад
121000
Особистий склад
1000000
танки
723
танки
2800
бронемашини
1965
бронемашини
11600
бойові вертольоти
170
бойові вертольоти
1402
Артилерійські системи калібру більше 100 мм
433
Артилерійські системи калібру більше 100 мм
4625
літаки
187
літаки
4100
Бойові кораблі і катери
22
Бойові кораблі і катери
352
ядерні боєголовки
0
ядерні боєголовки
1654
Співвідношення збройних сил України та Російської Федерації
Мізерне фінансування оборони при одному з найвищих рівнів корупції
У 1991 році Україна отримала військове майно на загальну вартість в 89 млрд доларів. Українські чиновники і нові олігархи з ентузіазмом взялися за "освоєння" цих коштів. Скорочення Збройних сил надало чудову нагоду для продажу армійського майна і перерозподілу фінансових активів. Відповідно зменшувалася і фінансування армії, звільнялися додаткові кошти для збагачення. В результаті в 1994 році військового майна залишилося на суму в 32,7 млрд дол., А в 1995 році - менше 25 млрд. Дол. Ну і, звичайно, продаж озброєння, за цим показником Україна досить швидко вийшла на одне з перших місць в світі. Тільки в 2013 році ми експортували продукції військово-промислового комплексу на 1,8-1,9 млрд дол. При цьому 97% продукції ВПК йшло на експорт.
Отримуючи значні надходження від продажу озброєння і військового майна, українська влада ніколи не могла знайти достатньо коштів для фінансування Збройних сил. За стандартами НАТО на армію потрібно виділяти не менше 2% ВВП. В Україні на 2014 року на оборону було заплановано виділили лише 0,99% ВВП, що могло задовольнити лише 63% потреб армії. Новий уряд збільшив цей показник до 1,85%, чого для воюючої держави недостатньо. У 2013 р Росія витратила на оборону 68 млрд дол., Що в 35 разів більше відповідних українських витрат.
112.ua
Витрати на оборону діляться на поточні і інвестиційні. До перших відносяться витрати на утримання особового складу та бойову підготовку, включаючи поточний матеріально-технічне забезпечення. Інвестиційні - це витрати на розвиток збройних сил: закупівля нового озброєння і військової техніки, науково-дослідні роботи, розвиток інфраструктури. В Україні тільки на утримання особового складу Збройних сил йшло 82-85% оборонного бюджету. У 2013 р на підготовку Збройних сил було витрачено лише 7,7%, а на розвиток озброєння і військової техніки - тільки 10,2% оборонного бюджету. Отже, поточні витрати склали 90%, а інвестиційні - 10%. У той же час в Російській Федерації ці показники поступово наблизився до 30% на 70% на користь інвестиційних витрат до 2015. Це дозволило Росії здійснити закупівлю озброєння, провести модернізацію, активізувати бойову підготовку військ.
Недостатнє та неефективне фінансування Збройних сил України відбувалося на тлі одного з найвищих рівнів корупції в світі. Згідно з рейтингом Transparency International, проведеним в 2012 р, Україна зайняла за індексом сприйняття корупції 144 місце з 175 можливих разом з Бангладеш, Камеруном, Республікою Конго і Сирією. За даними тієї ж Transparency International Україна потрапила до групи держав з високими корупційними ризиками в оборонній сфері. Представники американського аналітичного центру Tax Justice Network свого часу оприлюднили інформацію про те, що за роки незалежності до 2013 р України в офшори вивели 167 млрд дол. І це далеко не всі втрати України. За даними колишнього виконуючого обов'язки генерального прокурора України Олега Махніцького, тільки Янукович вкрав у України 100 млрд дол. Всіх цих грошей цілком вистачило б на утримання тактичної ядерної зброї і переоснащення Збройних сил за сучасними стандартами. Однак значну частину державного бюджету України просто розкрадали, а на Збройні сили традиційно бракувало коштів.
незахищені захисники
Для успішного виконання завдань щодо захисту національних інтересів військовослужбовці будь-якої армії повинні отримувати належне матеріально-грошове забезпечення. Іншими словами, голодний і бездомний солдат або офіцер зі зброєю в руках швидше становить загрозу для власного корумпованого уряду, а не для зовнішнього ворога. До того ж це питання престижу військової служби в суспільстві. З цим в українській армії також не все гаразд. Станом на кінець 2013 року на квартирному обліку перебувало 44,4 тис. Військовослужбовців, тобто кожен третій захисник України потребував поліпшення житлових умов. Заробітна плата ніяк не відповідає європейським стандартам. Наприклад, український військовий в середньому заробляє в 3-4 рази менше, ніж його російський колега (або противник). Виникають проблеми з соціальним захистом військовослужбовців в зоні бойових дій і членів їх сімей.
Хто винен?
У жовтні 2014 року військова прокуратура почала розслідування діяльності 8 екс-міністрів оборони і 6 колишніх начальників Генерального штабу на предмет розвалу Збройних сил України. Головний військовий прокурор Анатолій Матіос зазначив, що в результаті змін в законодавстві та діяльності ряду керівників оборонного відомства "на момент анексії Криму на папері було 6 бригад, з яких врешті-решт вдалося зібрати лише 400 осіб". Однак навряд чи в державі, в якому корупція охопила суспільні відносини від пологового будинку і до вищих органів влади, справа полягає лише в діяльності міністрів оборони та керівників Генерального штабу.
Принаймні доречно зупинитися на двох останніх міністрів оборони уряду Азарова. Перший з них, Дмитро Саламатін, до 2005 року був громадянином Росії. А в 2012 р став міністром оборони України. Вже тоді були підозри про його співпрацю з російською розвідкою. Саме при керівництві Дмитра Саламатіна виникла "геніальна" ідея розпродажі ряду земель і активів Національного університету оборони України, - вищий навчальний заклад, який готує офіцерів оперативно-тактичного і стратегічного ланок військового управління (згодом вуз таки втратив центральний навчальний корпус). Також мала місце інформація про плани по розформуванню Житомирського військового інституту імені С.П. Королева, в якому готують фахівців з радіоелектронної розвідки та радіоелектронної боротьби, інформаційних, телекомунікаційних, геоінформаційних та космічних систем. Нічим іншим, як спробою диверсії, це не назвеш. Щодо наступного міністра і бізнесмена Павла Лебедєва, то за твердженням народного депутата Юрія Сиротюка, він підписав розпорядження про термінове виведення українського військово-морського флоту з Севастополя і переведення штабу Військово-морських сил із Севастополя до Києва. І це в липні 2013 року, за якихось півроку до російської анексії Криму. Хоча ці плани попередніх міністрів не були повністю реалізовані, але вони говорять самі за себе.
Що робити?
Україна на сьогоднішній день знаходиться в стані неоголошеної війни. Військово-політична нестабільність, бойові дії на території Донецької та Луганської областей, втрата ряду територій і постійні спроби обмеження суверенітету обумовлюють необхідність кардинальної зміни підходу до забезпечення національної оборони. І певні кроки в напрямку підвищення рівня обороноздатності України вже робляться.
Істотно збільшується фінансування Збройних сил. На оборонні потреби планується виділяти до 5% ВВП відповідно до "Стратегією 2020", а це з урахуванням прогнозного зниження ВВП - 7-8 млрд дол. У майбутньому ми повинні орієнтуватися на європейський військовий стандарт в 10 млрд дол. На рік для утримання, бойової підготовки та оснащення 100 тис. військовослужбовців. Тобто армія в 150 тис. Багнетів передбачає фінансування на рівні 15 млрд дол. Проте, з огляду на сучасний стан економіки, це досить віддалена перспектива. При цьому не менше 50% (а в перспективі і 70%) повинні складати інвестиційні оборонні витрати. Це дозволить вирішити таку задачу - переозброєння Збройних сил сучасними видами зброї бойової техніки. Перш за все це сучасні системи управління і зв'язку, засоби радіоелектронної боротьби, системи ППО дальнього радіусу дії, військова авіація, посилення бойового складу ВМФ, високоточна зброя. І значну частину рішення цих задач може забезпечити український військово-промисловий комплекс. Україна в реальності, а не на папері повинна мати технічно оснащену, високомобільних армію. До того ж це нові замовлення для підприємств українського ВПК, розробка сучасних зразків озброєння і бойової техніки, посилення позицій на світовому ринку зброї.
Україна возвращается до курсу євроатлантичної інтеграції. Для цього необхідно поступово перейти до стандартів НАТО (STANAG - Standardization Agreement). Це близько 1300 загальних стандартів від калібру зброї, авіаційної безпеки, охорони навколишнього середовища до систем управління та зв'язку, військової освіти. Впровадження цих стандартів буде сприяти оперативної сумісності українських Збройних сил з військами держав НАТО в проведенні спільних операцій, дозволить ефективно модернізувати армію. При цьому не потрібно відразу приймати всі стандарти, це справа не одного року реформ. Наприклад, бойовий склад ВПС Польщі приблизно на 50% складається з літаків радянського виробництва, які експлуатуються спільно з американськими F-16.
Не менш важливим є підвищення рівня життя військовослужбовців. Мається на увазі поетапне підвищення заробітних плат і вирішення житлової проблеми. У перегляду потребує також практика соціального захисту учасників бойових дій та членів їх сімей. Не тільки офіцер, а й рядовий-контрактник, не повинні жити на межі бідності. Тільки за таких умов можна підвищити престиж служби в Збройних силах.
112.ua
І, звичайно, проведення реформ передбачає рішучі заходи з протидії корупції, інакше все буде відбуватися за старим сценарієм розкрадання і розвалу ... Принаймні корупційні скандали відбуваються і після повалення злочинного режиму Януковича. А частина навантаження по забезпеченню військовослужбовців в зоні бойових дій перекладена на плечі цивільних волонтерів.
Так, в сучасних умовах в Україні відновлено призов, однак високотехнологічну зброю передбачає контрактну професійну армію з активним мобілізаційний резерв. Так що новим депутатам і чиновникам є над чим працювати. Ефективність цієї роботи покаже майбутнє. Принаймні безперечним залишається факт того, що армія України вже істотно відрізняється від її стану ще півроку тому. Вже є кістяк військовослужбовців з реальним досвідом бойових дій. Збройні сили продемонстрували реальну здатність досить ефективно воювати при недостатньому технічному оснащенні та матеріальне забезпечення. А нова армія потребує нового ставлення до себе як з боку чиновників, так і всього українського суспільства.
Андрій Дацюк для 112.ua
Хто винен?Що робити?
