Змагання за Ярослава Мудрого

Фігура Ярослава Мудрого в нашій історії досить цікава.

Саме цей князь створив Давньоруська держава, засмутив Київ (який навіть почав змагатися з Константинополем), став автором перших писаних законів у своїй державі - Руської правди. А також багато зробив для утвердження в Східній Європі християнства і поріднився з правлячими монаршими будинками континенту. Закладені Ярославом Мудрим основи державної традиції зберігалися не одне століття.

І все ж Ярослав Мудрий опинився ніби в тіні інших можновладців Стародавньої Русі. Перш за все свого батька - Володимира Святославовича. Постать князя Ярослава губилася в тіні і ще одного Володимира - його онука Мономаха, який прославився своїми походами і на ниві державного будівництва. Якщо брати церковне вимір, то тут Ярослава Мудрого затінили не тільки фігури Володимира і Ольги, які вважаються Хрестителя Русі, а й його братів - Бориса і Гліба, яких одними з перших серед російських князів зарахували до сонму святих. Ярослав Мудрий знаходиться в тіні навіть своїх дітей.

Дуель президентів через Анни Ярославни

Ось і недавно ім'я Ярослава Мудрого голосно прозвучало - до того ж на міжнародній арені. Правда, знову в тіні іншого, точніше інший - його дочки Анни Ярославни. 29 травня 2017 року, під час візиту президента Росії Володимира Путіна до Франції, цей керівник дозволив собі сказати таке: "Освічена французька публіка знає про російську Ганні - королеві Франції. Молодша дочка нашого великого князя Ярослава Мудрого була дружиною Генріха І та внесла значний внесок в розвиток Франції, будучи однією з засновниць щонайменше двох європейських династій - Бурбонів і Валуа, - одна з яких до цих пір править в Іспанії ". У цьому спічі російський президент вирішив "приватизувати" для російської історії не тільки Ганну Київську, а й її батька (бо він для нього "наш великий князь"!), А також всю історію Русі.

Пам'ятник Анні Ярославні в м Санліс (Франція)

На цей вислів майже блискавично відреагував президент України Петро Порошенко. На наступний день після згаданого виступу Путіна він, коментуючи ратифікацію парламентом Нідерландів Угоди між Україною та Євросоюзом про асоціацію та зону вільної торгівлі, обурився: "Кремль, уражений хронічної українофобією, капості нам на кожному кроці ... Робилося це з єдиною метою - зробити неможливою ратифікацію угоди , поховати його і, відповідно, зупинити курс України на возз'єднання з нашої європейської сім'єю. Саме возз'єднання, тому що історично ми були її частиною. до речі, з часів давньоукраїнського князя Ярослава Мудрого і його дочки Анни Ярославни, яку вчора Путін намагався на очах всієї Європи "викрасти" в російську історію ".

Таким собі арбітром в суперечці президентів Росії і України щодо того, кому належить Анна Ярославна, став президент Франції Еммануель Макрон. Беручи 26 червня у Франції Петра Порошенка, він зауважив, що президент України вшанував Анні Київській, королеві франків (тобто відвідав місце її поховання). Адже її фігура дуже важлива для відносин між Україною та Францією, мають давню історію.

Насправді ця своєрідна дуель президентів України і Росії не є чимось новим. Фактично це дискусія про те, кому належить спадщина Київської Русі - росіянам чи українцям. І в цій дискусії в різних контекстах постійно з'являється ім'я Ярослава Мудрого. Це не дивно, оскільки він, як ми вже відзначали, відігравав важливу роль в утвердженні національної традиції в Древній Русі.

"Ярослав Мудрий" як сталінський проект

Не будемо заглядати далеко - за часів царської Росії. Подивимося, як боротьба за князя Ярослава відбувалася порівняно недавно - в радянський період.

Перш за все згадаємо історію з останками Ярослава Мудрого. Вони були в спеціальному саркофазі, який, очевидно, привезли з Візантії. Протягом століть реліквія перебувала в Софійському соборі. Однак в 1934 р ця культова споруда стало музеєм, а в 1935-м собор став доступним для відвідувачів.

У наступному році саркофаг Ярослава Мудрого відкрили для досліджень. Зрозуміло, ці дії були санкціоновані вищим радянським керівництвом. У 1939-му останки з саркофага перевезли в Ленінградський інститут етнографії та антропології, де з них склали два скелети - чоловічий і жіночий. Експертиза дала підстави вважати, що чоловічий скелет належав Ярославу Мудрому. Що стосується жіночого, то його не ідентифікована. За чоловічим останкам російський радянський антрополог і скульптор Михайло Герасимов (1907-1970) відтворив можливий портрет Ярослава Мудрого. Зауважимо, що він же створив ряд портретів знакових фігур російської історії - Андрія Боголюбського, Івана Грозного, Федора Ушакова. Саме в цей період в Радянському Союзі активно переписували історію. І здійснювалося це переважно в проросійському національному дусі. Творилася іконографія "російських" національних героїв.

Ярослав Мудрий. реконструкція М.Герасимова

Деякі роботи Герасимова знаходилися в цьому тренді. Тому можна зрозуміти вилучення останків Ярослава Мудрого з саркофага. Це мала бути автентичний портрет князя, який повинен був стати однією з фігур пантеону "видатних росіян". Створений Герасимовим портрет князя Ярослава тепер вважають канонічним. Він представлений в різних книгах, підручниках ... Є він і на українській купюрі номіналом у дві гривні.

І все ж Ярослав Мудрий не став помітною фігурою в радянському мистецтві. Під час Другої світової війни більш затребуваними для радянського агітпропу виявилися інші історичні персонажі, наприклад, Богдан Хмельницький, який воював з поляками (нагадаємо, Друга світова війна почалася з нападу нацистської Німеччини і Радянського Союзу на Польщу), або ж Олександр Невський, який переміг німецьких лицарів . Історичний багаж Ярослава в той період виявився не надто актуальним.

Проте одна стоїть художньо-літературний твір, присвячене цьому князю, все ж з'явилося. Належить воно перу Івана Кочерги (1881-1952). Це драма "Ярослав Мудрий", яка була завершена в 1944 р А вже в 1946-му п'єсу поставили в Харківському академічному українському драматичному театрі ім. Тараса Шевченка. У наступному році постановка була удостоєна найвищої в той час державної нагороди в СРСР - Сталінської премії.

Твір писався в період, коли в СРСР з'явився гострий запит на патріотичні твори, зокрема на такі, які зверталися до героїчних сторінок минулого Росії та інших народів СРСР і які були потрібні для мобілізації народних мас в умовах важкого воєнного часу. Головний герой драми "Ярослав Мудрий" дбає про єдність своєї держави - Русі, про її обороні від чужоземних загарбників. Тут напрошується паралель з подіями Другої світової війни. Є в творі і інші військові алюзії. Наприклад, багато уваги в ньому приділено варязької темі. Варяги - це германці, тобто близькі до німців. Так звану норманську теорію, згідно з якою варяги були засновниками Русі, використовували нацистські пропагандисти. А в "Ярославі Мудрому" навмисне акцентується на тому, що Русь - це суто слов'янська держава. І хоча в жилах Ярослава нібито тече якась частина варязької крові, він ідентифікує себе як русина-слов'янина. Свою дружину, шведку Інгігерду, Ярослав закликає зросійщуватися, вважати себе руською княгинею.

Ярослав Мудрий і Інгігерда, шведська принцеса. художник А.Транковскій

Ярослав Мудрий в драмі Кочерги суворий, але справедливий. В його образі мимоволі впізнаються "сталінські риси". Він не щадить ворогів, тому що йому доводиться воювати з ворогами не тільки зовнішніми, а й внутрішніми. Останні здійснюють різні капості, які можуть знищити Давньоруська держава. А метою князя якраз і є благо країни.

Рефреном в драмі проходять слова "перш закон, а потім благодать". Це ніби апеляція до відомого "Слову про закон і благодать" Іларіона. Насправді ж у згаданому "Слові ..." зовсім інше тлумачення протиставлення закону і благодаті, а також інша інтерпретація цих понять. Для Іларіона закон - це Старий Завіт. А благодать - Завіт Новий. У драмі Кочерги поняття "закон" і "благодать" тлумачаться абсолютно в дусі сталінізму. Закон - жорсткий порядок. Благодать - благоденство, щасливе життя, яка неодмінно настане. Ярослав (або Сталін) через встановлення закону веде свій народ до благодаті. Він каже:

"Бере мудрість
НЕ Із заповітів,

А Із шукань и помилок гіркіх.

А щоб людей
добру прізвічаїті,

Чима князь
голів стінає злих ...

Бо лагідний вік
без крови чи не створити, -

Раніш закон,
а потім благодать.

Людей учу я
страхом и книжками ... "

В цілому ідеологічний проект радянського агітпропу "Ярослав Мудрий" виявився не особливо ефектним. Але події, пов'язані з вивезенням останків князя, хоча і породили багато проблем, проте - нехай і опосередковано - сприяли появі художніх творів.

Чи знав Павло Загребельний про зникнення останків Ярослава Мудрого?

У 1940 р скелети з саркофага Ярослава Мудрого повернули до Києва. Про це є офіційні акти. Останки зберігалися в фондах музею "Софія Київська". Саме тут вони спочивали і під час німецької окупації.

У післявоєнний період в середовищі української діаспори поширилася версія, згідно з якою скелет Ярослава Мудрого в 1943 р вивезли з Києва. Відомий український церковний діяч, історик церкви і культури, мовознавець Іван Огієнко в 1954 р опублікував у Вінніпезі замітку під назвою "Де останки великого князя Київського Ярослава Мудрого?". У ній він писав, що наприкінці 1943 р "німці, йдучи з Києва, дозволили забрати - на прохання декого з українців - і останки Великого Князя Ярослава. Ці останки разом з Чудотворним чином св. Миколи т.зв. Мокрого ( пам'ятник ХІ ст.) виявилися в руках однієї людини. Коли цю людину в 1952-му запитали, куди він подів останки Великого Князя Ярослава, і де Чудотворний образ св. Миколая, він відповів: "Заховані на еміграції в хороших руках". Особа ця живе тепер в Нью-Йорку, і зовсім незрозуміло, чому вона ховає великі і святі пам'ятники всеукраїнсий кого значення ... Це ж пам'ятники всього українського народу, а не окремої особи ".

Радянські спецслужби пильно стежили за українською еміграцією. Тим більше в поле їх зору була така відома і впливова фігура, як Іван Огієнко. Його повідомлення про останки Ярослава Мудрого, які нібито десь в Північній Америці, здавалося аж ніяк не фантастичним. Адже і ікона Миколи Мокрого виявилася в Сполучених Штатах Америки. Там могли опинитися і останки князя Ярослава Мудрого, якщо їх вивезли українські емігранти. Нині ікона Миколи Мокрого знаходиться в церкві Святої Трійці в Брукліні (Нью-Йорк). Можливо, там колись знайдуться і останки київського князя.

Крім публікації Огієнка, у пресі української еміграції з'явилися й інші повідомлення про те, що скелет Ярослава Мудрого тепер в Америці. Це питання широко обговорювалося в середовищі української діаспори. Що не могло не викликати занепокоєння у співробітників радянських спецслужб.

Очевидно, щоб припинити "інсинуації українських буржуазних націоналістів", скелети, які свого часу вилучили з саркофага Ярослава Мудрого, вирішили повернути з фондів на місце. Сталося це вже в 1964 р, про що складено відповідні документи. А туристам, які до тих пір відвідували Софію Київську, екскурсоводи говорили, що останки Ярослава Мудрого в саркофазі.

Саме в цей час, в 1962-1968 рр., Павло Загребельний почав писати роман "Диво". У 1968-му твір побачив світ. У Загребельного, як відомо, були хороші відносини з вищим компартійним керівництвом України, зокрема Володимиром Щербицьким.

Не виключено, що йому порекомендували написати "правильний" роман про Ярослава Мудрого, де б проводилася думка, що культурні реліквії часів цього князя хотіли вивезти німецькі окупанти, але, незважаючи на всі перипетії, їх вдалося врятувати.

У романі три сюжетні лінії, які іноді перетинаються. Це - лінія сучасна, де діють професора Гордій Отава та його син Борис. Під час німецької окупації Києва штурмбанфюрер Адальберт Шнурре хоче використовувати Гордія, щоб той реставрував фрески Софії Київської.

Друга сюжетна лінія - історія будівельника цього храму Сивоока, якого таємно поховали під його плитами. Мимоволі тут простежується паралель з похованням Ярослава Мудрого в саркофазі в Софії Київській.

Ця лінія протиставляється князівської лінії - історії Ярослава Мудрого. Чи не князь створює Софію Київську, а Сивоок. Однак Ярослав наказує знищити пергамент, де слава дісталася будівельнику Сивоока, і написати новий, де було б увічнено його ім'я - мовляв, саме він, князь, заклав храм Софії. У цьому ж храмі після його споруди Ярослав стає вже не князем, а кесарем.

У романі "Диво" типове протиставлення в дусі народництва еліти, представником якої є Ярослав Мудрий, і народу, яскравий представник якого - Сивоок. У творі міститься натяк на те, що прах Ярослава Мудрого в саркофазі Софії Київської не має великої цінності. Цінний прах простолюдина під плитами храму-діва.

Оранта - головний образ Софії Київської

У контексті історії зникнення останків Ярослава Мудрого з Софії Київської для нас цікаві не стільки сюжетні лінії Ярослава Мудрого і Сивоока в романі "Диво", як сюжетна лінія батька і сина Отава. В одному епізоді твору Адальберт Шнурре розповідає професору Гордію Отаві про план вивезення культурних цінностей з Києва: "Вашого народу вже немає. Україна вся завойована військами фюрера ... Нас чекають справи невідкладні. Саме провидіння послало мене, щоб не тільки врятувати вас від простого фізичного знищення, але ще і дати можливість реабілітації духовної. Відкрию вам ще одну велику таємницю, про яку тут не може знати ніхто. Ми організуємо небачено великий музей світової культури на батьківщині фюрера, в місті Лінц. Там будуть зібрано все, озданное високим німецьким духом, і все кращі досягнення варварів. Дві або три найвидатніші фрески Софійського собору ми теж помістимо в музеї ... ".

Таким чином, в романі "Диво" є відвертий натяк на те, що німці планували вивезти цінності з Софії Київської. В іншому фрагменті твору знаходимо твердження, що дещо з собору вони таки вивезли.

"- Так ось, - сказав Отава, оскільки Шнурре мовчав, роблячи вигляд, ніби весь заповнений музикою, насправді ж відстежував кожен рух Отави і, весь внутрішньо напружившись, очікував, що той скаже, - я оглянув собор ...

- І! - не витерпів все-таки Шнурре.

- В самому соборі нічого не зруйновано і не зачіпаючи, але пропали ...

- Ви про деякі речі, які там зберігалися? - перебив його Шнурре. - Ми їх просто заховали в надійному місці ...

Отава не став уточнювати, яке це "надійне місце", бо і так добре знав, та й не це його хвилювало ".

Діалог занадто виразний. Особливо згадка, що німці вилучили з собору деякі речі і сховали їх у "надійному місці". Звичайно, все це можна списати на авторську фантазію. Мовляв, чого тільки не придумає письменник. Однак складається враження, що Загребельний знав: останків Ярослава Мудрого в Києві немає, їх вивезли. На це він завбачливо натякав. А сам твір, схоже, писалося, щоб реабілітувати їх зникнення. По крайней мере, це могла бути одна з цілей роману.

"Ярослав Мудрий" по-застійному

Незабаром після "Дива", в 1973 р, в СРСР вийшов ще один історичний роман про часи Ярослава Мудрого - "Анна Ярославна - королева Франції" Антоніна Ладинського (1896-1961). Твір з'явилося вже після смерті автора. Сам же роман був написаний (чи дописаний) в 1960 р

Незабаром після публікації цього твору на кіностудії "Ленфільм" зняли фільм "Ярославна, королева Франції", при написанні сценарію якого використовували роман Ладинський. Фільм вийшов на екрани в 1978-му. У ньому мова йде про далеке і важкому шляху, який довелося подолати Анні Ярославні від Києва до Парижа.

У 1981 році вийшов ще один радянський фільм - "Ярослав Мудрий", знятий на Київській кіностудії ім. Олександра Довженка та кіностудії "Мосфільм". Він замислювався як епічний твір, мета якого - показати велич Русі. Подібні епічні кінотвору були притаманні радянському кінематографу часів застою.

Хоча у фільмі показується нібито Київська Русь, в дійсності ця Русь виявилася занадто русифікованої. Одяг дійових осіб насправді є стилізацією одягу московитів допетровського періоду. Мова фільму - російська, де поняття "російський" і "російський" звучали ідентично, а саме: "російська земля". Російською мовою цитувалися і давньоруські літописи. Глядач мимоволі сприймав Київську Русь як Росію.

Кадр з фільму «Ярослав Мудрий». 1981 р

Фільм "Ярослав Мудрий" був в двох серіях. У першій розповідалося про дитинство, молодість и непростий шлях князя до влади. У второй - про діяльність Ярослава, коли ВІН сів на київський престол. Творці фільму в цілому дотримувалися літописних сказань про діяння князя.

Сюжет фільму нагадує барвистий патріотичний лубок - особливо в другій серії. Тут показано, як князь Ярослав Мудрий займається державними справами, розвиває свою столицю Київ, переймається справами культурними, наприклад, відвідує школу, де суворий учитель змушує учнів писати "Печеніг - ворог русича". Ну чим не радянська контрпропаганда застійного періоду?

Закінчується фільм таким собі епічним хепі-ендом: під стінами Києва русичі, тобто "Російські", повністю розбивають печенігів. Після чого Ярослав вимовляє патріотичну промову про могутність Русі.

Фільм "Ярослав Мудрий" так і не став помітним явищем в радянській кінематографії. На це був ряд причин. Художньо стрічка вийшла слабкою, такою собі ілюстрацією фрагментів "Повісті временних літ". Багато сцен здаються абсолютно надуманими. Надумана і епічність фільму. Сумнівно, що він міг пробудити у радянських людей сильні патріотичні почуття, оскільки вийшов на екрани в пік застою, коли дуже вже відчувалося невідповідність декларованих партією і урядом цінностей і життєвих реалій. Тому апеляція до "величі в минулому" на тлі соціальної та економічної деградації в державі не викликала захоплення - швидше, байдужість і навіть роздратування.

За що ми любимо Ярослава Мудрого?

Цікаві метаморфози з образом князя Ярослава відбулися в пострадянський період, коли Росія і Україна стали окремими державами. Можна говорити, що між цими двома країнами була і до сих пір триває боротьба за Ярослава Мудрого та його спадщина.

Підтвердження цього знаходимо в науковій і науково-популярній літературі. Так, книг, які б широко висвітлювали біографію Ярослава Мудрого, ні в царській Росії, ні в Радянському Союзі не було. Але останнім часом вони почали з'являтися і в Україні, і в Росії.

В незалежній Україні пам'ять про князя Ярослава увічнена в ряді українських міст, де в його честь названі вулиці. Є така вулиця і в Києві, існуюча ще з царських часів. У 1955 р в столиці з'явився провулок, названий ім'ям цього князя. Вулиці Ярослава Мудрого є у Львові, Харкові, Білій Церкві, Василькові, Жидачеві, Мостиськах, Борщові, Тлумачі, Кам'янці-Бузькій, Лубнах, Петропавлівській Борщагівці, Роздільній ... У 2007 році в Харкові в його честь назвали навіть площа. Національний юридичний університет в цьому місті також отримав ім'я Ярослава Мудрого. Національна парламентська бібліотека України змінила свою назву і з 14 грудня 2016 р називається "Національна бібліотека України ім. Ярослава Мудрого". У ряді українських міст князю встановлені пам'ятники. Це - Київ, Харків і Біла Церква. Є бюст в Полтаві.

У Росії пам'ятник Ярославу Мудрому споруджено в Ярославлі, оскільки вважається, що місто заснував саме він. Правда, перша згадка про Ярославлі відноситься до 1071 року і стосується подій, що сталися після смерті Ярослава Мудрого. Зараз же вважається, ніби місто засноване 1010 р, хоча дата документально не підтверджена. Саме цей рік був останнім роком князювання Ярослава Мудрого на Ростовській землі, де і розташований нинішній Ярославль. У 2010 р офіційно відзначили 1000-річчя з часу заснування міста. До цієї дати росіяни зняли художній фільм "Ярослав. Тисячу років тому". Хоча фільм позиціонували як біографію, насправді в ньому від реальної біографії князя мало що залишилося. Сюжет фільму базувався на фантазіях і легендарної основі. У ньому мова йде про боротьбу Ярослава з работоргівцями, його любовної історії з дочкою вождя племені "ведмедів" Райдо, про об'єднання племен навколо Ростова і поширенні християнства. І, звичайно, про заснування Ярославля на місці язичницького капища племені "ведмедів".

Фільм "Ярослав. Тисяча років тому" не мав комерційного успіху. Касова виручка від прокату становила менше третини витрат на його виробництво. Картина мала, скоріше, пропагандистське значення. Її показали в Ярославлі в зв'язку зі святкуванням 1000-річного ювілею міста. Показали і на сторожовому кораблі "Ярослав Мудрий", який входить до складу Балтійського флоту Росії.

Ще одним об'єктом пам'яті в Росії про Ярослава Мудрого є Новгородський університет, який носить ім'я князя.

Ярослав Мудрий удостоївся зображень і на грошових знаках. Його портрет, створений тим самим Герасимовим, є і на українській банкноті. У 2001 р Нацбанк України випустив з портретом князя срібну монету номіналом 10 гривень. На російській купюрі номіналом 1000 рублів зображений місто Ярославль і скульптура легендарного засновника міста Ярослава Мудрого.

Загалом, якщо порівнювати вшанування пам'яті про Ярослава Мудрого в Україні та Росії, то видається, що лідером є Україна.

23 серпня 1995 указом президента України Леоніда Кучми для нагородження громадян за видатні особисті заслуги перед Українською державою була заснована президентська нагорода "Орден князя Ярослава Мудрого" п'яти ступенів. Ймовірно, ініціатором встановлення цієї нагороди був тодішній керівник президентської адміністрації Дмитро Табачник.

Він же забезпечив перемогу Ярослава Мудрого в телепроекті каналу "Інтер" "Великі українці", який реалізовувався з 16 листопада 2007-го по 16 травня 2008-го. Звичайно, Ярослав Мудрий не займав і не займає помітного місця в історичній свідомості українців. Сумнівно, що за нього масово голосували під час проведення телепроекту. Тому пан Табачник вдався до "накручування" голосів. Робилося це, зокрема, для того, щоб не допустити перемоги Степана Бандери. Табачнику як відомому проросійському політику було важливо, щоб переможцем виявився не український націоналіст, а більш прийнятний для росіян діяч. Таким Табачнику і його російським кураторам представлявся князь Ярослав Мудрий, який нібито був персонажем "спільної російсько-української історії".

Незважаючи на ганебне "накручування", яке абсолютно скомпрометував проект і закінчилося гучним скандалом, вихід на перше місце Ярослава Мудрого мав для українців деякі позитиви, однак їх не оцінили. По-перше, ця перемога вказувала на те, що українці сприймають Київську Русь як свою історичну спадщину, як свою державу. По-друге, на перше місце вони поставили князя, який прославився розвитком державних структур і відзначався конструктивною діяльністю в сфері права і культури. Це нібито свідчило про високий національній свідомості наших співгромадян.

Такий ось парадокс - неблагі наміри фактично дали благої результат.

Ще одна резонансна історія, пов'язана з Ярославом Мудрим, - це виявлення факту, що останки князя зникли з Софійського собору. 10 вересня 2009 р саркофаг князя Ярослава відкрили для вивчення його вмісту. Однак там виявився лише жіночий скелет ...

Стало зрозуміло, що чутки і розповіді про те, що останки Ярослава Мудрого зберігаються десь за кордоном, мають під собою підстави. Керівництво Національного заповідника "Софія Київська" за підтримки державних структур спробувало дізнатися, де ж саме вони тепер, і повернути їх на батьківщину. На жаль, поки що безуспішно. Де зараз останки князя Ярослава, достеменно невідомо. А сама історія з їх зникненням придбала, можна сказати, містично-детективний характер.

Незважаючи на те, що відкриття саркофага в 2009 р стало поганою новиною, в цьому був і позитивний момент. Знайдений в ньому скелет виявився жіночим. На думку дослідників, це були останки дружини Ярослава Мудрого - Інгігерди. Експертиза встановила, що череп належав жінці віком 45-55 років, яку за комплексом краниологических ознак можна віднести до північних європеоїдів.

За черепу був реконструйований портрет Інгігерди. Таким чином, ми знаємо, як виглядала дружина Ярослава Мудрого.

Восени 2016 року українська телекомпанія "1 + 1 Продакшн" почала працювати над багатосерійним фільмом "Інгігерда". Цей серіал позиціонують як "Чудовий вік" по-українськи, де в центрі фільму жінка, яка визначає хід історії. А в перспективі в Україні спільно з Францією збираються знімати фільм про Анні Ярославні. Словом, боротьба за спадщину князя Ярослава Мудрого триває.

Чи буде відповідь з боку росіян?